Ольга клопотала на кухні з раннього ранку. Вона вже приготувала сніданок для свого чоловіка, який одягався на роботу, і взялася за обід.

На невеличкій кухонній плиті тихенько кипів борщ – улюблена страва її чоловіка Остапа.

Чоловік цінував старання Ольги на кухні, і завжди хвалив кулінарні таланти дружини.

Ольга була занурена у свої думки, коли раптово почула кроки за спиною.

Обернувшись, жінка побачила поряд з собою матір чоловіка. Вона в них гостювала вже декілька днів.

Олена Петрівна була жінкою суворою та вимогливою; нерідко вона критикувала Ольгу й за недостатні навички господарювання або приготування їжі.

– Що це у тебе зараз там вариться? – поцікавилася жінка, наближаючись до плити.

– Борщ, – відповіла спокійно Ольга, намагаючись зберігати спокій.

Вона знала, що матір чоловіка дуже любила борщ, і сподівалася, що сьогодні їй вдасться уникнути критики і таки догодити їй.

Олена Петрівна відразу підійшла ближче та схилила голову над каструлею, вдихаючи аромат.

Потім, без зайвих слів, вона взяла ложку, що лежала неподалік, і зачерпнула трохи борщу прямо з каструлі.

Ольга стояла, як вкопана від такої несподіванки. Не соромлячись, Олена Петрівна почала пробувати борщ.

– Ой, гарячий який, – сказала вона і почала дмухати на ложку.

Ольга так і не зрозуміла, що це відбулося. Їй було неприємно розуміти той факт, що жінка їсть просто з каструлі.

Однак вона воліла краще промовчати, побоюючись погіршити стосунки зі свекрухою, вважала, що так краще буде.

Спробувавши борщ, Олена Петрівна зробила невдоволену гримасу і сказала:

– Ну і де ж м’ясо смачне? Борщ має наваристий бути, а його майже нема. Це не борщ, а юшка якась! У мене він завжди густий та насичений! А тут?

Ользі стало дуже прикро після цих слів, але вона постаралася таки і зараз змовчати.

– Я дуже старалася, – тихо промовила жінка. – Я додала достатньо м’яса. Але борщ же не має бути лише з м’яса, я його багато ніколи не кладу.

Проте Олена Петрівна лише щось буркнула у відповідь і, закотивши очі, покинула кухню, залишивши Ольгу одну з її борщем та думками.

Коли Остап повернувся з роботи, жінка вирішила поділитися з ним.

– Остапе, твоя мама пробувала борщ прямо з каструлі, – обережно промовила Ольга. – Уявляєш собі!

Чоловік з подивом зиркнув на дружину, ніби не розумів, про що вона говорила.

– І що? – спитав він спокійно, миючи руки в ванній.

– Це негарно, як мінімум. Ми ж не повинні їсти після неї, – обурилася жінка. – До того ж вона сказала, що борщ мій несмачний, як юшка незрозуміла якась. Є припущення, що вона просто хотіла мене якось засмутити.

– Мама завжди була такою, не варто зважати на це. Їй складно взагалі догодити, – Остап замислився на мить, потім м’яко посміхнувся до дружини. – Краще насип мені борщу, я сам спробую.

У цей момент на кухню увійшла Олена Петрівна. Побачивши сина, вона розпливлася в посмішці.

– Давно прийшов, сину? Їсти вже, мабуть, хочеш? – Мовила турботливо жінка. – Я зараз швиденько щось приготую тобі!

– Навіщо готувати? Ольга он борщ зварила, я його й буду їсти, – відповів матері Остап.

– Так, до речі! Я хотіла поговорити з тобою на цю тему. Синочку, ти ще пам’ятаєш, який смачний я готую борщ? – Запитала вона, звертаючись до сина.

Чоловік кивнув, не бажаючи вступати в дискусію та розуміючи, куди хилить саме зараз його мати.

– Пам’ятаєш? – ще раз для перепитала жінка.

– Звісно, ​​пам’ятаю, мамо, звісно так.

– Ось і порівняй! Хіба цю юшку можна назвати борщем? – Олена Петрівна поспішила до каструлі і, знявши кришку, зачерпнула борщ ложкою.

Ольга не встигла і слова мовити, як свекруха з’їла борщ і зачерпнула ще одну ложку.

Невістка, бачачи, як нахабніє свекруха, цього разу не змогла стримати свого роздратування та гніву.

– Хто дозволяв вам їсти прямо з каструлі ложкою? Ну куди це годиться? Ви, мабуть, забули про те, що борщ їстимуть й інші люди?

Олена Петрівна здивовано подивилася на неї, отримавши таку різку відповідь від завжди тихої невістки.

– Що ви так на мене дивитеся? Ну як можна їсти ложкою з спільної каструлі? Ми є теж будемо їсти.

Свекруха відразу почервоніла і, кинувши ложку в борщ, з ображеним виглядом покинула кухню.

– Олю, ну що ти так з мамою? – З сумом промовив Остап. – Мама тепер буде кілька днів сумною ходити, образилася на нас. Воно тобі треба?

– Мовчати я теж не збираюся більше! – парирувала у відповідь Ольга. – Спочатку сказала, що мій борщ дуже несмачний, а потім ще й ложкою його їла з каструлі.

– Ну що вже там такого, можна було вже й промовчати, – невдоволено сказав чоловік.

– А я вважаю, що я права! – обурилася жінка. – Не збираюся я потурати твоїй матері у всьому.

Остап стурбовано зітхнув. Він знав, що втручатися у непорозуміння мами та дружини – невдячна справа, особливо якщо обидві стоять на своєму.

– Гаразд, давай просто поїмо, – запропонував чоловік, намагаючись розрядити обстановку.

Ольга мовчала. Вона неохоче поставила на стіл тарілки та ложки, потім відразу налила борщу.

Остап їв мовчки. А потім підняв погляд на дружину.

– Знаєш, борщ, справді дуже смачний, – сказав чоловік із щирим захопленням. – Ти молодець, Олю, у мене!

Ольга трохи розправила плечі, відчувши задоволення від похвали чоловіка. Однак думка про те, що свекруха все одно залишилася незадоволеною, продовжувала засмучувати її.

– А що щодо мами? – обережно поцікавився Остап, помітивши, що дружина вже стала спокійнішою.

– Нехай думає, що хоче, – різко відрізала жінка. – Мені більше нема чого сказати їй.

Цього вечора Олена Петрівна так і не вийшла зі своєї кімнати. Увечері, коли подружжя лягло спати, Ольга тихо прошепотіла чоловікові:

– Остапе, можливо, варто поговорити з нею завтра? Аж раптом вона заспокоїться?

– Якщо ти вважаєш за потрібне, то так і зробимо, – погодився він. – Тільки краще зробити це вранці, поки ви обидві спокійні.

Вранці наступного дня Ольга зібралася з духом і постукала до кімнати свекрухи.

Мати відчинила двері зі стомленим виразом обличчя і глянула на невістку.

– Доброго ранку, – сказала Ольга, намагаючись говорити спокійно. – Вибачте, якщо вчора я вас засмутила. Але я висловила свою думку. У нас не прийнято їсти з каструлі.

– Ага, це вже так не любиш мене? Своїй мамі так би ти точно не сказала, – відповіла вона.

– На що ви тут взагалі натякаєте? – Ольга розсердилася.

– Вже така недобра я тобі, що й сина намовляєш мого проти мене.

У цей момент нерви Ольги здали. Вона зрозуміла, що більше не зможе миритися з поведінкою свекрухи.

Ольга вийшла з кімнати. Хапаючи речі свекрухи, вона почала викидати їх у коридор.

В цю мить зайшов Остап. Попросив Ольгу заспокоїтися, він розумів свою дружину, але ж і мами йому було шкода, бо ж мама є мама.

Але мама образилася дуже на невістку, позбирала свої речі з підлоги і попросила, щоб син її відвіз на вокзал і звіте автобусом вона поїде в село.

Наступного дня Остап телефонував матері, але вона не брала телефон. Він вже хоче їхати до неї в село, просить і дружину, щоб поїхала з ним і вибачилася, щоб мама не ображалася.

А Ольга не хоче, бо вважає, що вона права. Чи потрібно невістці таки попросити пробачення в свекрухи, бо вона жінка в літах і їй потрібно пробачити? Мати ж є мати.

Джерело