Катруся не збиралася ще два роки вчитися в школі. Навчання, на жаль, точно не для неї. Ну а що робити, не всім же бути висококласними фахівцями. Вона знайде простішу роботу, де не потрібно особливо ніякої освіти.

Приблизно так думала Катя, їй набридло, що в школі над нею сміються. А вчителька з української мови так просто її терпіти не може і за кожної зручної нагоди тикає носом прилюдно, вказуючи на її помилки.

Ну хіба вона винна, що і мама, і бабуся в неї не особливо грамотні? Тому й Катю не відучити говорити, як у її домі заведено.

Бабуся як гримне за те, що підлоги не помила, – Ларисо, глянь на Катерину, ти її іменини хотіла шикарні влаштувати, а вона за добро тобі чим платить? Нічого не хоче робити, ледарка!

— Та в неї уроки, їй і так тяжко, у портфелі он книжок повно, не підняти, – захищала Катю мама.

Насправді і мама, і бабуся Катю люблять і вона їх теж.

А ось у школі Катруся себе незатишно почуває. Добре, що вона скоро піде звідси.

Взагалі Катя хотіла б піти в коледж на медсестру або на (розповідь для сайту Рідне Слово)вихователя дитячого садка, але в неї поганих оцінок багато, її навряд чи візьмуть. Але ж можна просто в няньки піти або доглядальницею до літніх, Катя хоче людям допомагати…

Вчительку з української мови Катя боялася, ось і сьогодні Тамара Ігорівна принесла їхні твори з перевірки.

— Ну що, твір майже всі написали досить непогано. Але деякі мене цього разу особливо порадували!

Останні слова були сказані уїдливо і Тамара Ігорівна повернулася до Каті.

— Ти й так пишеш, як курка лапою, бо лівою пишеш. Мама твоя, бачте, була проти, щоб її доньку переучували. Так ще й помилка на помилці, хоча що дивуватися? – Тамара Ігорівна презирливо головою похитала, і кинула зошит на парту.

Катя стояла вся червона, щоки її палали. Швидше б піти зі школи і більше їх усіх не бачити ніколи. Катя тут почувається повною нікчемою!

— Ну нарешті відмучилася, до матері в магазин треба тобі йти, хто ж ще їй допоможе? – раділа бабуся.

І Катя теж раділа, що школа вже позаду.

Тишком вона спробувала піти в коледж, але її не взяли. І Катя пішла в магазин, де її мама працювала, допомагати їй товари по полицях розставляти.

Потім хтось зі знайомих мами попросив Катю з їхньою дитиною посидіти. І Катя дуже зраділа – адже вона саме так і хотіла!

Тепер вона вже стежила за собою і намагалася говорити правильно. Хоча її любов до дітей і її доброзичливість у спілкуванні зробили свою справу.

Каті давали дуже хороші рекомендації. І вона з однаковим задоволенням сиділа з малюками. Гуляла з ними, годувала і розповідала їм казки. І доглядала за немічними старими. Не дратуючись на їхню старість і забудькуватість, а терпляче і навіть із задоволенням слухала їхні спогади про юність і про найяскравіші дні їхнього життя.

І при цьому бралася за будь-яку роботу.

Мила немічних старих людей, стригла їм нігті, готувала і годувала. І читала їм книжки, які вони просили.

Незабаром Катя стала просто нарозхват, її навіть стали рекомендувати.

А Катруся, чи то тому, що на неї тепер скрізь чекали і їй були раді і навіть не помічали її застереження. Чи то вона стала старшою, та й книжок вона читала тепер багато і дітям, і дорослим. Але дівчина стала себе почувати потрібною, говорила майже чисто правильно, і вже себе не соромилася.

Школу Катруся майже не згадувала, але якось років через п’ять випадково зіткнулася з Михайлом, хлопчиком з її класу.

Він єдиний над нею не сміявся в школі. І навіть додому проводжав, незважаючи на глузування.

А сміялися над нею з приводу і без приводу, адже тільки дай волю насмішникам.

Побачивши, як Мишко проводжає Катю, їх обзивали дурнуватою парочкою, що мовляв вони варті одне одного. Та ще й прізвище у Катьки – Михайленко, значить їм і справді одружитися треба, щоб вона і справді Михайловою дружиною стала! Адже дурний дурного здалеку бачить, це всім відомо…

Мишко, побачивши Катю, дуже зрадів, – Яка ти стала красива! Ще краща, ніж була в школі.

— Ти жартуєш? – розсміялася Катя.

— Ні, це правда, у тебе найкрасивіші очі і волосся, я просто раніше боявся тобі це сказати. А потім шкодував, що не сказав, навіть хотів тебе шукати, і раптом ми зустрілися. А я на нашому місцевому заводі працюю. А ти як? Нянечка і доглядальниця? Це чудово, ти ж людям допомагаєш!

Вони були так раді одне одному, що розмовляли, перебиваючи одне одного, і не могли ніяк наговоритися.

А буквально вже за тиждень Михайло взяв Катю за руку.

— Катю, я тебе завжди любив і мені навіть приємно було, коли в школі нас дражнили, що ти моя, раз ти Михайленко Катя. Ти будеш моєю дружиною(розповідь для сайту Рідне Слово) по-справжньому, Катю? – і Мишко став нервово крутити ґудзик на куртці, чекаючи її відповіді…

Через місяць вони одружилися. А через рік Катя вже няньчила своїх малюків, у них із Мишком зʼявилася двійня.

Але в Катрусі вже був досвід догляду за дітьми, і обидва тільки раділи, що в них одразу двоє діточок. Адже обидва хотіли, щоб у них було п’ятеро дітей, ось це буде точно справжня сімʼя!

А час швидко летить.

Катя все встигала, і своїх дітей ростити, а як двійнята в садок пішли, вона знову стала працювати доглядальницею. А Мишко все так же працював на заводі і дуже любив свою дружину і маленьких Аллочку та Гришу.

Обидва раділи, що Гришу й Аллу хвалять у садку. Діти і читати, і писати, і рахувати ще до школи навчилися. А як вони до школи пішли, у Каті та Михайла зʼявилася ще одна донечка – Іринка.

Катя на диво все встигала. Близнюків до школи вранці Мишко відводив. А потім із коляскою з малятком Іринкою Катя їх забирала, годувала і в дитячий центр відводила. Гриша там боротьбою займався, а Алла гімнастикою.

Коли Іринка пішла в садок, стало легше. Алла і Гриша і в школі вчилися відмінно, та й уже на змагання їздили міські.

Іноді, дивлячись на дітей, Катя і Мишко дивувалися, – Ми такі були в школі, ну просто найгірші учні, а наші діти, треба ж, не в батьків пішли!

А час швидко летить.

От і Іринка начебто тільки до школи пішла, а вже скоро в неї випускний.

А Гриша з Аллою вже взагалі зовсім самостійні.
У Каті час вільний став з’являтися. І коли її попросили знову попрацювати доглядальницею, вона звісно погодилася.

Це була досить молода жінка, у неї інсульт, труднощі з мовленням і проблеми з пересуванням. Попросили Катю, адже вона усміхнена і добра. І вже багатьом змогла допомогти, хоча прогнози були погані.
А ще в цієї жінки мати стара і більше немає нікого.

Тому Катю і попросили.
Катерині відчинила двері втомлена літня жінка в окулярах із товстими лінзами.

Очі її були змученими і бляклими. У кімнаті в кріслі під пледом сиділа жінка не набагато старша за Катю.

Потрібна була найпростіша допомога. Допомагати митися, годувати її, ходити по квартирі. А якщо їй стане краще, то й гуляти вулицею.

Літня жінка була дуже засмучена.

— Ви розумієте, Катрусю, Ліза в університеті навчалася, заміж так і не вийшла, я думала, мені хоч на старості років донька допомагатиме. А ось як вийшло..

А Катя її слухала, і думала, звідки вона її знає? І раптом зрозуміла, так це ж Тамара Ігорівна, та сама її вчителька, яка Катю терпіти не могла.

А Катя, як пішла зі школи, так про неї й забула. І зла на неї не тримала ніколи, на себе завжди тільки й сердилася, що вона така недолуга.

Катерина не стала про себе навіть нагадувати, навряд чи Тамара Ігорівна пам’ятає найгіршу ученицю.

У Каті інше завдання – її доньці допомогти, шкода ж, молода ще.

Цілий рік ходила Катя і в усьому(розповідь для сайту Рідне Слово) допомагала Лізі й Тамарі Ігорівні. Лікарі, які вели Лізу, дивувалися, що вона пішла на поправку, а Катя цьому тільки раділа. Навіть Тамара Ігорівна повеселішала.

Через рік Ліза встала на ноги і майже відновилася.
А Михайлу і Катерині Бог дав ще одну двійню, як вони й хотіли.
Два сини – Петрик і Тимофій, тож у щасливій родині їх тепер семеро і в них справжня сім’я.

Можна навчити правильно писати й говорити, але доброти й бажання допомогти нужденним навчити неможливо. Вона живе в серці і несе любов, тепло і добро.

І ця любов неоціненна, адже тільки на ній і тримається весь світ!

Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.

КІНЕЦЬ.