– Ви і самі могли здогадатися, що вам окреме житло треба, навіщо було чекати до того моменту, поки ми це озвучимо? – без зайвих докорів сумління заявила мені невістка.

Я стояла мов вкопана, аж рота роззявила, бо від несподіванки навіть не знала, що маю їй на це відповісти.

Невістка, яка живе в моєму домі, на всьому готовому, раптом вирішила, що я їм заважаю, і мені треба жити окремо.

Я заробітчанка, вже 21 рік в Італії, і за цей час для своїх синів я з мами перетворилася на банкомат з іноземною валютою.

Своєї вини в тому, що так склалося, я теж не відкидаю, адже я сама їх так привчила. Як кожна мама я хотіла кращого життя для своїх дітей, тому саме заради синів я і стала заробітчанкою.

Багатими людьми ми з чоловіком ніколи не були, навіть житла свого не мали, жили разом з його батьками. Коли свекрів не стало, їхня хата нам залишилася, але вона була стара, без ремонту, всі зручності на вулиці, воду з криниці від сусідів носили, одним словом, не легко нам було.

– Степане, я певно за кордон поїду, бо тут ми не доробимся, а у нас діти ростуть, – сказала я якось своєму чоловікові.

– Я все розумію, Ярино, синам допомогти – благе діло, але ж і ми з тобою не вічні, не знаю навіть, як воно краще буде, – з сумом відповів мені тоді чоловік.

Просто Степан хворів, і хотів, щоб я була поруч. Та я все ж прийняла рішення на користь дітей, хлопці мої добре вчилися, я хотіла, щоб у них була вища освіта.

Одним словом, поїхала я в Італію. Обом синам я оплатила навчання в університеті, вони вивчилися, роботу знайшли, я своїми дітьми дуже пишалася.

Виросли мої сини розумними та гожими, от і запримітили їх дві спритні дівчини з нашого села. Невістки мені не сподобалися зовсім, ні одна, ні друга, у них на чолі написано, що їм лише гроші потрібні. Але сини собі їх сподобали, то я втручатися не стала.

Старшому сину я квартиру купила, ремонт зробила, все обставила за свої заробітчанські гроші. Що син хотів, то я і купувала, бо хотіла вгодити.

Для молодшого сина з невісткою я облаштувала будинок в селі, ми стару хату розвалили і на її місці звели нову. Тепер у нас є великий півтораповерховий будинок. Зараз там живе молодший син з своєю сім’єю, і я коли повернуся, планувала жити з ними.

От тільки виявилося, що я в своєму домі зайва. В минулому році, коли я приїхала у відпустку, старша невістка мене жодного разу не запросила до себе в гості, і син не знайшов часу, щоб зі мною зустрітися, хоча я вдома була аж три тижні.

Молодша невістка, Ліля, теж не дуже привітною до мене була, хоч і жили ми під одним дахом. Не привітається, не спитає, як я себе почуваю, чи хочу їсти.

Неприємно, коли до тебе так ставляться, мимоволі думаєш, чим я не вгодила? Я ж все, що заробляла, порівну між синами ділила, от тільки з’ясувалося, що саме через це невістки між собою пересварилися, бо стали мірятися тим, кому я гостинців більше передала.

Молодша невістка вважала, що у старшої одна дитина, а в неї двоє дітей, тому я маю їм більше давати.

Одним словом, я ще в минулому році під час відпустки зрозуміла, що діти цінують не мене, а те, що я їм даю. А в цьому році мої здогадки лише підтвердилися.

Я останній рік висилала додому синам лише гостинці, а гроші собі відкладала, то цього разу як я приїхала, Ліля вже не приховувала своєї неприязні до мене. Вона прямо мені сказала, що їм зі мною не комфортно, і що діти мають жити окремо від батьків.

– А де ж мені жити? – запитала я її. На що вона мені відповіла, що я, як нормальна заробітчанка, повинна була давно собі однокімнатну квартиру купити, щоб дітям не заважати.

Прикро дуже це чути, бо розумію, що мама-банкомат потрібна, а просто мама – ні. Це продемонстрував і старший син, і молодший.

Не раз я згадала слова свого покійного чоловіка, що діти виростуть, матимуть свої родини, і батьки їм стануть непотрібними.

Не знаю, що тепер робити. За рік я склала всього 10 тисяч євро, це все, що я маю. А як далі бути?

Джерело