Настя щойно зайшла під душ, уже встигла вся намокнути, як задзвонив мобільний. Вона чекала дзвінка, півдня чекала… І за законом підлості він пролунав саме в ту мить, коли жінка вирішила охолодитися від задушливої спеки в душі. І тільки коли відповіла, зрозуміла, що це не той дзвінок.

– Хто це? – мокрими руками Настя тримала телефон біля голови, з якої стікала вода.

– А це Орина. Ось вирішила зателефонувати, дізнатися, як у вас справи, здоров’я. Ну і взагалі… Як-не-як, а є щось спільне, що нас пов’язує. Сподіваюся, не забула племінника Ромку, мого синочка. Чи вам краще думати, що його взагалі не існує на світі?

– Орина? Ти звідки взялася? І що хочеш? – Настя була здивована.

– Ну, скажімо так, скучила! Та й пов’язує нас багато чого, як я вже сказала. Минуле не викреслиш, як не старайся. Твій братик ось захотів це зробити. Та навряд чи в нього вийшло, про сина-то не забудеш.

– Я зайнята. І говорити нам нема про що, – Настя відключилася.

Господи, ну що Оринка ніяк не вгамується? Три роки минуло, як Андрій її кинув. Уже й нову дружину знайшов. І дитина з’явилася від другого шлюбу. А ця особа так і з’являється періодично на їхньому горизонті.

Розійшлися вони тоді зі скандалом. Андрій повернувся зі зміни додому, а у квартирі – безлад.

Дружина в нуль, поруч весела компанія – жінки й чоловіки, і маленький Ромка лежить один у спальні, мокрий і невідомо скільки не годований. Уже майже й не плакав, напевно, сил не було.

Андрій спробував забрати в Орини сина через суд, але за неї заступилися якісь впливові родичі, і дитину залишили з матір’ю.

Андрій погорював, але постарався викинути їх із серця і забути як страшний сон. Аліменти з нього вираховували. Більше ніякої допомоги від Андрія їм не було.

Згадуючи зараз той час, Настя подумала, що в принципі Оринка була непоганою. Вона добре до них усіх ставилася, Андрія любила, це відчувалося. Але потрапила під чийсь вплив і пустилася в розгул.

Як зараз жила колишня невістка і мати племінника Ромки, Настя не знала. Та й не цікавилася, бо брат теж не знав про її долю. У нього інше життя почалося. Ромку було шкода, але що вони могли вдіяти?

Сьогоднішній дзвінок дуже здивував Настю. Вийшовши з душу, вона в задумі взяла телефон і зателефонувала братові. Запитала, чи давно він розмовляв із колишньою дружиною.

– А що мені з нею розмовляти? Сина вона не дає, а її мені бачити зовсім не хочеться. Тож як у неї справи, я не знаю і, чесно кажучи, не хочу знати. А те, що вона тобі зателефонувала, це, найімовірніше, аби щось робити. А може, грошей хотіла попросити, на жалість тиснути здумала.

– Та ти знаєш, вона навіть нічого до ладу і сказати-то не встигла, я відключилася. А зараз ось думаю, може, потрібно було дізнатися, що в них там і як, – із сумнівом у голосі промовила Настя.

– Не бери в голову. Якщо їй щось від тебе потрібно, вона знайде спосіб, як зв’язатися. А взагалі – краще б тобі з нею жодних справ не мати. Ми її давно не бачили, як вона тепер живе, не знаємо. З якими людьми дружбу водить, теж невідомо. Тож краще якомога далі від себе тримати таких колишніх родичів. Безпечніше буде.

– А ти не знаєш, вона заміж вийшла чи одна досі? – запитала Настя в брата.

– Не знаю і знати не хочу! Мені друг нещодавно сказав, що бачив її з якимось чоловіком. Значить, не одна і все в неї чудово. Забудь і не парся.

І забула б Настя про цю подію, якби вона не мала продовження.

Увечері у двері подзвонили. Настя вирішила, що це чоловік Володя, який як завжди забув ключі, і побігла відчиняти двері.

Але там був не чоловік. Посміхаючись широко і невимушено, у дверях стояла Орина власною персоною. Поруч із нею був Ромка.

– Привіт, тітко Настю! – простягнув він їй свою маленьку долоньку.

– Привіт, Настя. Пустиш нас у гості? З племінником поспілкуєшся. Ти ж його востаннє немовлям ще бачила, – продовжуючи посміхатися, нахабно запитала Орина.

– Проходьте, раз прийшли.

Колишня невістка із сином пройшли всередину.

– А у вас гарно стало. Ремонт зробили? Молодці, хвалю. А Володька де? На роботі ще? А діти? У бабусі, напевно, літо ж, – говорила Орина, не даючи господині відповісти хоч на одне її запитання.

Настя накрила на стіл. Усе одно готувала вечерю до приходу чоловіка. Він чомусь затримувався. Сіли за стіл, Ромка з апетитом їв пюре з котлеткою, що запропонувала йому тітка.

– Смачно! – вимовив він у процесі трапези.

– Ну і добре! Їж на здоров’я. У тебе як справи-то? У садок ходиш, друзі є? – запитала Настя, тому що за столом виникло незручне мовчання.

Орина ,яка до цього без угаву базікала, тепер чомусь мовчала.

– Усе добре, – Рома показав великий палець догори. – У садок мама мене водить, так. Але тільки я там ще не звик. А друг у мене один – Данилка.

– Ну, я рада за тебе. Друзі в житті потрібні, – відповіла Настя.

Вона вирішила, що мовчання затягнулося. Час з’ясувати, що хоче від неї Орина.

– Давай не будемо вдавати, що ми з тобою давні подруги і раді сьогоднішній зустрічі. Ти ж не просто так прийшла? – запитала Настя.

– Ні не просто так. У мене проблеми.

– Ну зрозуміло. Навіщо ж іще ти притяглася б сюди. Напевно, не для того, щоб тітка з племінником зустрілися.

– Нас виганяють з орендованої квартири. Нам із Ромкою нікуди йти, – стала розповідати Орина.

– Іди до батьків. Тобі завжди є куди піти, ти ж не сирота.

– Та до яких батьків? Про що ти? Батько гуляє. Мати, щоб не бачити його, цілодобово на фабриці пропадає. А в квартирці цій мізерній вічно його дружки сидять . Ні, ми з дитиною там жити не зможемо.

– Мені Андрій сказав, що в тебе чоловік є. Він що, не може вирішити цю проблему?

– Ой, та який чоловік? Так, друг. Йому мої проблеми до ліхтаря, якщо по совісті сказати.

– Ну ти хоч сама-то працюєш? Тобі ж дитину ростити треба? – здивувалася такій легковажності Настя.

– А ти думаєш, на що ми живемо? На ті копійки, що платить нам твій брат? Працюю, та тільки з моєю роботою нову квартиру не знімеш. Іншу ось шукаю, та поки марно.

– Орино, тобі час вже дорослішати і замість друзів шукати собі чоловіка, гідного і порядного. Щоб він і вирішував твої проблеми. Принаймні, допомагав би тобі в цьому.

– Ой, повчи ще мене давай. А то я сама не знаю. Де його знайти? Був у мене чоловік, та кинув нас із маленьким сином. А! Що тепер про це! – Орина відвернулася, зашморгала носом.

– Ну а що ти від нас хочеш? – уточнила Настя.

– Я пам’ятаю, що в тебе була однушка батьківська, ви її здавали тоді. Вона у вас так і залишалася, не продали?

– Залишилася, але там живуть люди. Пристойна сім’я, давно вже знімають. У цьому плані я тобі нічим не зможу допомогти. Квартирантів заради тебе виганяти не збираюся, – різко відповіла Настя.

Ну що ж вона ніяк не подорослішає, подумала про себе Настя. Прийшла ось просити, щоб вони фактично віддали їй свою квартиру. На шкоду собі, віддали абсолютно сторонній жінці житло, яке приносить їм додатковий дохід.
А Орина ще й приведе туди невідомо кого. І будеш ти її потім виганяти з маленькою дитиною кілька років і не виженеш.

– Шкода. А я думала, що заради племінника ти ненадовго віддаси нам ту квартиру. Але вам чужі люди дорожчі, ніж рідня. Так, я тобі теж чужа і все розумію, Настю. Але мій синок-то в чому винен? Адже він же тобі рідний племінник! Невже тобі його не шкода?

– Припини, Орино. Що ти тут влаштовуєш? Ти прекрасно розумієш, що ніхто тобі нічого просто так не віддасть. І не треба мені тиснути на жалість. Ти молода, здорова, чому я тебе маю спонсорувати? Тільки тому що ти колись пару років була дружиною моєму братові? Так у нього вже інша сім’я, дитина. І він, на відміну від тебе, в загули не пускався, а планував із тобою жити нормально. Але ти сама все зруйнувала. Тож винних шукати не треба. І допомагати тобі ніхто не повинен. Сама вирішуй свої проблеми.

Тут відчинилися вхідні двері, повернувся додому чоловік.

– Ой, у нас гості! – здивувався він. – Оринко, ти чи що? Оце так зустріч. А це хто, Ромка? Ой, як виріс! Ну, здрастуй, Романе! – подав йому руку чоловік.

Хлопчик із серйозним виглядом ляснув по руці Володі своєю маленькою долонькою.

– Ти де так довго був? – запитала Настя, втомлена вже від таких гостей.

– Та на дачу дошки відвозили. У вихідні паркан поставимо і лазню підремонтуємо. Домовився з чоловіками, – відповів Володимир.

– Так що, у вас і дача є?- здивувалася Орина. – Купили? У вас же не було, я пам’ятаю.

– Купили, а що – не маємо права? – з усмішкою запитав чоловік, ще не розуміючи, куди вона хилить.

– Так – усе! Питання вирішено! Раз у вас є дача, там ми й поживемо! – радісно видала Орина. – Зараз літо, тепло, а до зими я що-небудь придумаю.

– Почекай! Почекай! Як це? Ти зібралася жити на нашій дачі? А з чого раптом?
Володимир уже не посміхався. Він не розумів, що відбувається.

– Ні, ну що вам і дачі, чи що, шкода? Ну це вже зовсім! Квартиру шкода і навіть якийсь сарай за містом – і той шкода! Та що ж ви за люди такі?

– Ніякий не сарай, а цілком собі навіть пристойний будиночок, – став хвалити свою дачу Володимир. – Тільки жити там будемо ми самі. Ось скоро у відпустку підемо і переїдемо туди. Я і паркан новий там зроблю, і лазню підновлю, і альтанку вже замовив. Тільки ти до цього всього жодного відношення мати не будеш. Придумала – жити вона на дачі нашій буде! Бач, фантазії в тебе!

– От куркулі! – видала Орина. – Синку, підемо звідси. Ноги нашої тут більше не буде. Немає в тебе рідні з боку твого татуся. Не було, немає і не буде!

– Настю, а що відбувається взагалі? – здивувався Володя.

– Та жити їй ніде, ось вона про нас і згадала.

– Жити ніде? Он воно що! Ну й ну! Придумала ж, куди прийти!

У цей час хтось подзвонив у двері. Настя пішла відчиняти й побачила незнайомого молодого чоловіка.

– Орино! – закричав він повз Настю, углиб квартири. – Ну скоро ти? Замучився вже чекати! Сказала – десять хвилин, а сама вже годину там сидиш!

– Та йду, йду, – Орина з’явилася в передпокої, ведучи за руку Ромку.

– Ну що, взяла ключі від хати? – уточнив незнайомець. – Коли вселятися-то будемо?

– Ніколи! Ти ще тут будеш мені на мізки капати! Відчепись! Немає в мене для тебе ніякої хати. До батьків поїду жити, а ти куди хочеш мотай. З очей моїх геть!

Зачинивши за ними двері, Настя ще довго чула в під’їзді сварку між Ориною та її бойфрендом. І подумала, що не буде в житті користі від цієї жінки. Ось така вона – легковажна і несерйозна. І добре, що брат колись розлучився з нею. Тільки от племінника шкода. Чого Орина його зможе навчити, кого з нього виховає, велике питання.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.