Віктор натискав кнопки пульта від телевізора, намагаючись знайти цікавий фільм, чи передачу.

Але нічого, щоб йому сподобалося, не було.

Віктор вимкнув телевізор і почув, як у сусідній кімнаті розмовляє телефоном його дружина Людмила.

– Ой, і не кажи, Наталко, – казала жінка подрузі. – Мій такий самий! Щоб колись сюрприз зробив, чи запросив у кафе – в житті не дочекаєшся! Ніякої романтики.

Надивишся в інтернеті, як іншим телефони дорогі дарують, машини, квіти, і почуваєшся обділеною якоюсь…

– Ага, це вона про мене говорить, – зрозумів Віктор. – Подарунків хочеться, кафе, телефонів… А які тут можуть бути телефони, коли кредит на квартиру? Коли зарплату не підвищують уже кілька років, а інше щось шукати лячно, тут хоч яка-не-яка, а стабільність.

Квіти їй подавай, бач… А мені вона коли дарувала щось? Шкарпетки з сімейками, або щось корисне у квартиру на день народження. Ох, вже ці жінки…

…Через кілька днів Віктор отримав зарплату. Зайшов у магазин, купив продукти, захопив недорогого ігристого й коробку цукерок. Чим не романтик?

Вийшовши з магазину, він побачив бабусю, яка торгувала квітами.

– Бабусю, а що тут подешевше? Дружину хочу порадувати!

– Любий, ось залишився один букет хризантем, недорого віддам, не тягнути ж їх додому! Я сама їх вирощую і продаю, хоч якась надбавка до пенсії…

– О, чудово! Те що треба! Беру!

Віктор гордо ніс букет білих хризантем. Йому хотілося, щоб усі бачили, які бувають чоловіки…

– Ну, Людо, готуйся до сюрпризу! – думав він. – А то чоловік поганий, не дарує нічого…

Віктор зайшов у квартиру. Людмила саме готувала щось на кухні.

– Ну що, кохана, тримай! – з порога почав радісно Віктор. – Це тобі!

Люда обернулася і побачила чоловіка з ігристим і квітами.

– Любий, що це таке?

– Це я тобі приніс! Я що не можу дружині своїй приємне зробити, чи що?

– Ти ніколи раніше так не робив? Щось трапилося? Дивно все це…

– Та нічого не трапилося, просто купив і все! – почав уже обурюватися Віктор. – Ось цукерки ще шоколадні, твої улюблені, з вафельною крихтою. По акції взяв, ти не думай…

Люда не розуміла, що відбувається. Вона з підозрою дивилася на те, що приніс чоловік.

– Вікторе… Ти наробив щось, зізнавайся? Зарплату загубив, чи з мужиками зібрався на гулянку, і підмазуєшся так?

– Та нікуди я не зібрався, Людо! Ну чого ти?! Просто так купив і все!

– Не бреши! Не буває нічого просто так! Наробив щось, мабуть! Вікторе, а може, в тебе інша з’явилася? Я один серіал дивилася, так там чоловік зраджував дружину, і задаровував її подарунками. Каблучки там, шуби.

А в тебе грошей немає, то ти вирішив дешевим ігристим відбутися, і цукерками по знижці. І квіти ще забула… До речі, скільки хризантеми коштують?

– Недорого. Останні забрав!

– Ну, дякую! Отак ти мене цінуєш, віники дешеві купуєш?!

– Та ну тебе! Не приносиш подарунки – поганий! Приніс – зрадник і гульвіса одразу, провину загладжую! Квіти їй не такі! А їх бабуся сама виростила своїми руками, щоб ти, недолуга, тепер віником називала!

– Вікторе, та вгамуйся ти, не галасуй! Просто підозрілі ці всі твої дії!

– Забудь, нічого я не приносив! – Віктор взяв зі столу ігристе й квіти та викинув у відро для сміття.

– Зовсім, чи що? Навіщо викинув?

Віктор вискочив з квартири. Йому було дуже прикро. Один раз вирішив порадувати дружину, і то… Що за людина така?

Погулявши пів години довкола будинку, він повернувся додому.

– Вікторе, йди вечеряти, я стіл накрила!

Віктор зайшов на кухню. На столі стояла ваза з хризантемами, у тарілках парувала смажена картопелька. Ігристе урочисто височіло над тарілками. Поруч лежала відкрита коробка цукерок.

– Вікторе, я половину цукерок з’їла, дуже смачні… Скажи, ти справді все це просто так купив, щоб мене порадувати?

– Просто так. Але більше не буду. Не треба мені таких вистав більше. З чистим серцем приніс, а вислухав тут… Все, досить! Ніякої романтики більше!

– Ось так завжди! Тобі аби нічого не робити! Вигадав нісенітницю, і радий! І не треба мені нічого, зрозуміло? – почала шморгати носом Людмила.

– Що ви за люди такі, жінки? Вічно вам не догодиш! Нумо їсти вже, голодний я!

– Наливай ігристе, коханий мій! Ох, щось настрій грайливий такий… Добре, що син у бабусі залишився…

Ось Наталці розповім, то не повірить, який ти в мене романтик, виявляється…

Віктор ніяково посміхнувся і почав відкривати ігристе.

– Треба частіше радувати дружину, он яка грайлива стає… – думав він. – Все-таки романтика – велика сила!

КІНЕЦЬ.