– Бісить мене! Я на роботу буду вставати ні світ ні зоря, а вона під ковдрою тепленькою спатиме? Чому їм можна, а нам не можна?

– Гаразд тобі, Владе, чого кип’ятишся? Нехай сидить, не працює. Зате вдома лад, їжа завжди є приготовлена. Ляльку заведете… Я, он, задовбався пельмені їсти.

– Катька оре з ранку до ночі, пізніше мене приїжджає додому. І що? Коли їй щось робити. Але вона і заробляє майже вдвічі більше за мене. Тому й мовчу.

– Нам іпотеку віддавати ще довго. А про дітей і не мріємо поки що. А Софа твоя, копійки приносить, ти ж сам казав. Тобі реально важливо, щоб вона працювала?

– Так! З принципу! – відповів Влад, і грюкнув долонею по столу.

– От паразит, – думала Софія, витираючи сльози. – У всіх чоловіки, як чоловіки, а мій… Наташка розповідала, що її чоловік навшпиньки по дому ходить, сам на роботу збирається, тільки щоб вона, Наташка, поспала зайву годинку. Їй на роботу пізніше вставати…

Софії теж треба було вставати пізніше, бо офіс, у якому вона працювала секретарем, знаходився неподалік будинку.

Тоді, як Влад вставав задовго до початку робочого дня, щоб встигнути дістатися машиною з урахуванням тягнучок.

Електричкою, звичайно, було б зручніше їздити. І завжди відомо, о котрій і коли вона прийде, на відміну від забитих доріг.

Проте Влад терпіти не міг громадський транспорт, і завжди заявляв, що краще мучитися в заторах, ніж трястись у задушливій електричці. І ось, на знак солідарності, він запропонував Софії вставати на роботу разом з ним на годину раніше.

– Разом будемо збиратися, добре ж! – пояснив чоловік.

– Кому добре, а кому не дуже, – пробурчала Софія.

Звичайно, чоловікові було так зручніше. Софія складала йому на обід їжу, пакувала її в контейнер, заварювала чай, каву, готувала бутерброди, робила все сама.

А чоловік сидів, уткнувшись у телефон, і читав новини. А ще він любив дивитися котирування акцій. Йому подобалося знати біржові новини. Він навіть купив кілька акцій провідних компаній.

Хоч коштували вони кілька сотень гривень, зате пафосу було..! Софія тихенько посміювалася над ним, але, як казала її бабуся: «чим би дитя не тішилося, аби не плакало»

Але «дитя плакало». Тому що Софія оголосила, що не хоче більше працювати на ненависній роботі, й хоче звідти піти.

– І? – напружився Влад.

– Або вдома осяду, або шукатиму щось до душі. Може, манікюр освою, зароблятиму ще більше, – усміхнулася Софа. Вона вперше озвучила свої плани.

– Манікюр?!

– Влад скривився, наче понюхав ацетон.

– Ніколи! Це принизливо! Моя дружина – манікюрниця! Та мене засміють!

– Не зрозуміла, що тут принизливого? Добре, добре… Буду вдома тоді сидіти. Що мої сім тисяч міняють? Іпотеку ми не сплачуємо, кредитів немає.

– Чому б мені не сидіти вдома? Ти, між іншим, колись казав, що зробиш усе, щоб я була щасливою. Так ось. Я не щаслива. Мені важко ходити на цю роботу.

– Ти ходитимеш на цю роботу! – припечатав Влад, і глянув на Софію недобрим поглядом. – А вдома сидіти, це… це… це вже зовсім! Деградуєш!

– А від роботи секретарем я дуже розумною стану, так? І у мене там особистісний ріст не абиякий, так? – Софа відчувала, що буквально закипає від агресії.

– Я хочу розвиватися, навчитися чомусь новому. Для початку, я просто хочу звільнитися, відпочити кілька місяців, озирнутися. Виберу курси якісь…

– А на чиї гроші ти плануєш навчатися, люба? – примружившись, спитав Влад. – Ти підеш, осядеш удома, нічого не робитимеш, а ще й витрачати зібралася?!

– Так це вкладення на майбутнє! Якщо я добре освою нову професію, то і зароблятиму більше! Можливо, це буде робота вдома, – блиснула Софія.

– І взагалі… Я думала, ти радий бачити мене вдома відпочилу, не замотану, усміхнену, з гарячою вечерею.

– Ти й так не замотана. І з вечерею. Все це вже є. І твої сім тисяч навіть «роблять погоду». Жодних домогосподарок у нашому будинку не буде!

– Це подружки тобі наспівали? Поліна? Вона, мабуть, більше нікому! Сидить, лише нігті фарбує цілий день, більше ні хріна не робить. Як чоловік її терпить?

– Вона не фарбує сама, – буркнула Софа. – Для цього є фахівець. Манікюр вона робить у салоні. А мені й чхнути ніколи, не те що в салон піти. Я втомилася! Хто з нас чоловік, зрештою?

Того дня вони так ні до чого й не домовилися, і пішли працювати. Влад цілий день сердився і зривав зло на колегах.

Софія плутала документи, та забувала про важливі справи. Нарешті подруга Рита підійшла до неї в обід і запитала, в чому справа. Софа коротко розповіла що, до чого.

– Я знаю, що треба робити, – замислено сказала Рита.

– Я беру це на себе!

Софа знизала плечима і нічого не відповіла…

– Нам треба зустрітись! Терміново! Це займе кілька хвилин. Але ж не телефоном такі речі розповідати! Це стосується Софії, – Рита говорила напівголосно.

– Що за таємниці? – Здивувався Влад, почувши в телефоні голос подруги дружини.

– Нісенітниця якась. Гаразд… Добре.

– Отже! – сказав того ж вечора Влад, ледве переступивши поріг будинку, – На цій роботі ти більше працювати не будеш! Досить!

Софія витріщила очі від подиву, і мало не впустила лопатку для перевертання котлет, яку тримала в руці:

– У чому справа?!

– Ні в чому. Так. Все гаразд. Точніше не буде нормально, доки ти не звільнишся звідти. Завтра подавай заяву, – Влад говорив загадками. Софія нічого не розуміла. Проте питати не стала, і вирішила вчинити так, як він сказав.

– Рита! Що ти йому наговорила? – вона зупинила Риту зранку, наступного дня в коридорі.

– Та нічого особливого, – очі у подруги забігали. – Просто сказала, що ти страшенно переймаєшся від того, що до тебе пристає наш начальник. А ще його заступник.

– І всі тебе намагаються кудись запросити, і роблять недвозначні пропозиції. А ти відмовляєшся, проте вони своїх спроб не залишають.

– А оскільки чоловік тобі наказує продовжувати працювати, (розповідь для сайту Це Еаsy) ти все це змушена терпіти. А йому не розповідаєш, щоб він не подумав про тебе погано, ти нервуєш, переживаєш, та й…

– Степан Григорович?! Пристає і тягне?! – у Софії від сміху виступили на очах сльози.

Степан Григорович – начальник, мила людина, добрий і порядний, зразковий сім’янин, який обожнює свою дружину, дітей, численних онуків, та свого собаку.

А заступником начальника взагалі була жінка, Олена Дмитрівна, сувора манірна дама, яка вшановує порядок і суворі традиції.

Софія завжди думала, що їй треба було б народитися років на сто раніше, і бути якоюсь гувернанткою царських осіб. Або навчати фрейлін у закритому закладі для дівчаток.

– Та байдуже! – усміхнулася Рита.

– У нас же пропускний режим, твоїх начальників він все одно ніколи не побачить. Головне, що це спрацювало!

– Ось, сядьмо разом, виберемо щось, подумаємо, – сказав Влад, вмикаючи свій ноутбук увечері, коли вони повечеряли. – Але тільки не манікюрниця, добре? Ну, не подобається мені це…

– Добре, – посміхнулася Софа.

– І це… завтра вранці ти поспи, я сам зберуся… Я подумав. Чи може нам дитина вже потрібна? – Влад виглядав так зворушливо, що Софія посміхнулася.

– Ти ж сам був проти. Говорив, що рано, треба пожити для себе, і таке інше…

– А тепер мені здається, що саме час! Уявляєш, приходитиму з роботи, а в мене тут маленький карапузик, як дві краплі води схожий на мене… Підросте – на рибалку з ним ходитимемо, на велосипедах їздитимемо…

– Стривай-чекай, чому тільки на тебе? А на мене? Може, це взагалі дівчинка буде?

– Тоді доведеться ще раз спробувати, – Влад удавано зітхнув.

– А якщо знову дівчинка, – хитро посміхнулася Софа.

– Тоді всі підуть на рибалку, зрозуміло! – навмисне суворо відповів Влад і, посміхаючись, притягнув до себе Софію, і вони повільно опустилися на ліжко.

Як би не хотілося йому, щоб дружина працювала, як би він не заздрив, (розповідь для сайту Це Easy) що вона довше ніжиться у ліжку, але стерпіти, щоб там, якийсь начальник, зазіхав на неї – дулю з маком! Хай краще у декреті сидить, а то ще поведуть…

Що тут сказати? Як вважаєте, це кохання, чи замашки власника? Цікаво почитати ваші коментарі. Вдячна за вподобайки.

Фото: авторський контент сторінки “Це Easy”

КІНЕЦЬ.