– Валентино, вибач, але я сьогодні на вечерю не прийду, справ багато, – Іван намагався бути стриманим, і заздалегідь попередив дружину про те, що він прийде додому пізно, тому нехай вона його не чекає.

– Але ж Іване…

– Знаю, люба, але вибач, справи.

Сказати, що Валентина була засмучена, це нічого не сказати. Адже сьогодні була 10-та річниця їхнього шлюбу, і вона сподівалася, що вони з чоловіком це якось відзначать, але очевидно Іван забув про цю подію, або для нього це стало не важливим.

Останнім часом Валя помітила, що чоловік дуже змінився. Він часто приходив додому пізно, майже не говорив з нею, піде в ванну і спати лягає. А ще, сказав, що на роботі дуже втомлюється і йому треба нормально висипатися, тому вже кілька місяців Іван спить в окремій кімнаті.

В серці жінки закралися сумніви. А може, у чоловіка з’явилася інша жінка? Він же її просто ігнорує, а як інакше це назвати? Іван вдома не їсть, з дружиною майже не спілкується, спить в окремій кімнаті. Єдине що, живуть вони під спільним дахом.

Валентина з Іваном зустрілися вже в доволі пізньому віці, їй було 32 роки, йому 33. Вона ще ніколи не була одруженою, а він був у стосунках, є спільна дитина, дівчинка. Але з мамою своєї дитини Іван не зійшовся характерами, тому вони розійшлися, на дочку він платить аліменти і час від часу з нею зустрічається.

Коли він зустрів Валентину, то також не був до кінця впевнений, що це саме та жінка, яку він шукав. Але Валентина мала свою двокімнатну квартиру, була фінансово незалежна, та й любила вона Івана, він це знав і відчував, тому і наважився одружитися з нею, бо розумів, що вона з ним точно не через корисливі цілі.

Перший час у них все було добре, але на Валентину чекав неприємний сюрприз – Іван майже відразу заявив, що він більше не хоче дітей, бо у нього є дочка, і він розуміє, наскільки велика це відповідальність.

Це рішення чоловіка неабияк засмутило Валентину, адже вона хотіла стати матір’ю, хотіла дітей, хотіла, щоб у них з Іваном була повна родина. Десь в глибині душі Валентина ще сподівалася, що чоловік передумає, проте Іван твердо стояв на своєму – він не хоче більше дітей.

Хоч і важко було, але Валентина змирилася, ну ж не розлучатися їй через це з чоловіком. Так і жили. Та з часом їхні стосунки зійшли нанівець, кожен з них жив своїм, окремим, життям.

Коли Іван забув про їхню річницю, Валентина зрозуміла – це тривожний дзвіночок. В той вечір, щоб не сидіти вдома самій і не грузнути в сумних думках, вона вирішила поїхати в гості до батьків.

Батьки Валентини жили в своєму заміському будинку, разом з молодшою сестрою Валі і її родиною. Вони всі пам’ятали про її річницю, навіть подарунки приготували, тому були вельми здивовані, коли у такий день побачили її у себе на порозі.

З розпитуванням до неї не причепилися, а навпаки, побачивши певний сум в її очах, просто накрили гарний стіл і влаштували святкову вечерю.

В домі батьків відчувалося справжнє сімейне тепло. Вони уже більше 40-ка років у шлюбі, а досі усе роблять разом, і саме таку модель стосунків хотіла запровадити Валентина у своїй родині, але Іван наскільки віддалився від неї, що навіть річницю їхнього шлюбу вони святкували окремо.

У сестри Валентини теж все добре. Ірина з чоловіком живуть душа в душу, буває що і сваряться, але це все так добродушно, навіть з любов’ю. Діток двох виховують, і всі разом випромінюють щастя і сімейне тепло.

Погрівшись в сімейному колі, Валентина ще більше засмутилася, додому в цей вечір їй не хотілося повертатися.

– Мамо, я сьогодні у вас заночую. Можна? – тихо запитала вона.

– Звичайно, наш дім завжди буде твоїм домом, – лагідно відповіла мама. Вона все розуміла без слів. А ввечері мама зайшла в кімнату до Валентини, щоб поговорити з нею по душах.

– Може це не моя справа, донечко, але чого ти все це терпиш, заради чого? Знаєш, якщо людина розуміє, що сіла не в той потяг, то найкраще, що вона може зараз зробити, це вийти на найближчій станції, бо потім доведеться дорожче платити за повернення. Ти і так уже занадто багато часу витратила. Подумай, доню, життя у тебе одне.

Слова мами міцно засіли в голові у 42-річної жінки. Додому Валентина поверталася у важких роздумах – що їй тепер робити? Іван, до речі, навіть не помітив, що дружина вдома не ночувала, або не надав цьому значення.

По дорозі додому Валентина зайшла у квітковий магазин і купила собі найдорожчий букет. Вона усвідомила, що за 10 років їхнього спільного з Іваном життя, квіти він їй не подарував жодного разу – ні на день народження, ні на день Ангела, ні на 8 Березня чи день кохання.

Подарунків також не було ніколи. І хоча Валентина заспокоювала себе, що це не важливо, то зараз вона усвідомила – все важливо! І увага, і розмови, і квіти, і подарунки, бо так людина показує свою любов. А що у Івана в голові, важко сказати.

Валентна майже дозріла до важливого рішення – з чоловіком, який тебе не цінує, треба розлучатися. Але десь в глибині її турбувало питання – а може вона себе накрутила, і нічого надзвичайного в тому немає, що чоловік не дарує їй подарунки і не приділяє увагу, адже він досі живе з нею під одним дахом.

А яка ваша думка? Валентина себе накручує, чи таки ті стосунки, які у неї зараз з чоловіком, приречені?

Джерело