– Дякую, доню, за гостинці, навіть не знаю, що б я без тебе робила? – мама стояла на порозі свого будинку і не знала, як мені надякуватися. Але щось в її голосі мене насторожило, на мить мені здалося, що вона хоче, щоб я пошвидше поїхала.

Та я швидко відкинула ці нехороші думки, чого б це мамі хотілося мене випровадити? Я їй допомагаю, і то дуже, бо мама на пенсії, і не може сама себе забезпечити навіть у найнеобхідніших речах. Тому ми з чоловіком порадилися і вирішили, що будемо мамі допомагати.

Я давно заміжня, живу окремо, і ми з чоловіком непогано заробляємо, не скажу, що ми багатії, але маємо власну квартиру, машину, дозволяємо собі купити кращі речі і поїхати кудись відпочивати. Дітей у нас двоє, наші донечки вже студентки, і живуть в столиці, де і вчаться, так що ми тепер самі.

А мама на пенсії, її будинок важко оплатити, та й продукти зараз не дешеві. Я якось зустріла маму в магазині і побачила, що вона вибирає продукти у відділі, де протерміновані товари, мені її так шкода стало, що я ледь не заплакала.

Ми з чоловіком в той день приїхали теж продукти купувати, то відразу і мамі купили все необхідне, свіженьке і якісне. Зробили закупку на тиждень-два, щоб мама ні в чому не потребувала, а потім домовилися, що будемо їй таким чином допомагати на постійній основі – собі купуємо продукти, а заодно і мамі.

Мама спочатку відмовлялася, але потім зраділа, адже з нашою допомогою її життя налагодилося, тепер вона їсть не протерміновану сметану, і не напівгнилі яблука.

Так тривало майже 8 місяців, ми в суботу їхали в торговий центр, а потім відразу до мами, дамо їй все, і додому, інколи навіть в хату не заходили, бо шкода часу, треба і собі щось зробити у свій вихідний.

Але цього разу я, власне, хотіла зайти, бо мені треба було у вбиральню. Заодно я зайшла на кухню, і помітила, коли мама відкривала холодильник, що він зовсім пустий. Я трохи здивувалася, що мама сама так швидко справилася з усім, що ми їй нещодавно привезли, але не звернула на це увагу, бо ми знову всього їй накупили.

Я думала, мама мене зараз чаєм пригостить, але вона не запропонувала мені присісти, а натомість вдавала з себе заклопотану, говорила про те, що має багато роботи, і тому в мене і виникло відчуття, що мама хоче, щоб я пошвидше пішла, навіть чоловік мій помітив, що мама поводилася якось дивно.

Поїхали ми додому, але по дорозі я виявила, що забула у мами свій телефон і вирішила повернутися. Те, що я побачила, мене просто приголомшило. Від мами якраз виходив мій молодший брат, і в руках у нього було дві сумки продуктів.

– Ти хоч щось собі залишила, чи ти все до останнього Валері віддала? – питаю.

Мама, яка не сподівалася, що я приїду і побачу все це, була розгублена і не знала, що сказати.

Я попрямувала відразу на кухню, заглянула в холодильник, і він виявився зовсім пустий, брат залишив мамі кефір, 10 яєць, хліб і молоко, а всі решту продукти, включаючи ковбасу, рибу, сир і інші делікатеси, він забрав.

– Мамо, як ти могла так вчинити? Ми ж тобі все це купували? – в розпачі запитала я.

– Але ж я не чужим людям віддала, а твоєму брату, розумієш, у нього зараз важкий період, як я можу не підтримати свою дитину? – виправдовувалася мама.

– Дитину? Валері 33 роки, нехай роботу шукає, – не витримала я.

Мама тільки скривилася. Вона не знала, що мені на це відповісти. Брата вона завжди любила більше, ніж мене, і йому завжди все сходило з рук.

Валера розлучився з дружиною, переїхав знову в наше містечко, роботи не має, каже, що не може знайти нічого путнього, тому перебивається тимчасовими заробітками, і не соромиться забирати у мами продукти, які я для неї купила.

Що мені робити, я просто не знаю. Спересердя я сказала мамі, що не буду більше нічого їй купувати, нехай живе як знає. Я не можу утримувати ще й брата.

Мій чоловік теж як це побачив, то сказав, що нічого мама більше від нас не отримає. І я його розумію, навіщо йому працювати весь день і годувати мого дорослого брата.

І маму мені шкода, бо їй важко буде без нашої допомоги, і не хочу брата годувати, а як бути – я просто не знаю.

Джерело