– А що у вас за секрети можуть від мене бути, дітки? Ми ж одна родина! У Юрчика до твоєї появи, Оленко, від мене ніяких таємниць не було! Ех, ти хороша невісточка, доню, але скучаю я трохи за тими часами, коли синочок мій холостий був.

Ну йдіть униз, свято ж закоханих сього дні як-не-як це сучасне! Я вам вже дерунчиків з грибочками вже насмажила! – видає свекруха Поліна Назарівна в дверях нашої кімнати о 7-й ранку сьогодні.

Нам з чоловіком скоро по 30 рочків і нас вранці будить оце явище.

Хочу сказати, що у мене ідеальні батьки, але чоловік свого часу сказав, що житимемо у його мами. Зараз я дуже шкодую, що погодилася, адже це суцільне випробування.

Свекруха – це людина, яка постійно собі суперечить. Якщо я щось роблю, вона каже: «Приляж, дочечко, відпочинь, цілий день на ногах».

Варто мені полежати хоч трохи, одразу незадоволена гримаса і ніби ненароком кине в мій бік: «Заміж вийшла – лежати ніколи, працювати треба». І так завжди у всьому.

Живемо ми у приватному будинку, Поліна Назарівна на першому поверсі, ми з чоловіком – на другому. Свекруха обурюється, що ми замикаємо свою кімнату на ніч, каже, що у будинку всі свої, навіщо ми ховаємось.

Але коли я сказала, що треба думати про своє житло, вона одразу ж каже, що будинок великий, навіщо купувати ще один.

Щовихідних їдемо магазинами за продуктами на цілий тиждень, мама Дмитра –  завжди з нами, хоча я неодноразово пропонувала скласти список, що їй потрібно, а ми все купимо і привеземо.

Вона мені псує настрій вже своєю присутністю, не кажучи вже com про те, що музику в машині включити неможливо, вона їй заважає та й не слухає вона таку, критикує.

«Кондиціонер не вмикайте, мене протягне швидко», — каже одразу, як сідає в машину, але потім каже, що в такій задусі і спеці їй зле стає, краще автобусом поїхала б. Начебто в автобусі комфортніше.

Взимку навпаки – вмикайте пічку на всю, бо я промерзну в машині, а через 15 хвилин – вимкніть негайно, бо таке сухе повітря стало, дихати не можливо!

У мене вже немає ніякого терпіння, але Діма каже, щоби я не звертала уваги. Свекруха щодня говорить, що хоче онуків вже, але я не уявляю, як ми спілкуватимемося, коли народиться дитина. Вона не дасть нічого зробити самостійно, в усі буде втручатися.

Мама моя дотримується думки, що треба терпіти і притиратися через будинок, який вона залишить єдиному сину, та й зараз усі мої подруги, які теж заміжні, винаймають житло, тому мені заздрять.

Але вони навіть у чужій квартирі самі собі господині, а не так, як я! Сьогоднішні ранок, здається, став останньою краплею мого ангельського терпіння. Але як поговорити з чоловіком і виставити кордони зі свекрухою – не уявляю.

Хоча деруни у Поліни Назарівни вельми смачні – тут треба віддати належне. і не тільки деруни. Та проблеми це, на жаль, не вирішує.

Джерело