— Золота була жінка, жодного разу в мене з нею не те що сварки, непорозуміння не було, за всі 3 роки, що я її знала, – згадує Ірина. – І їй лише трохи за 50 років було, це ж так мало.

Свекрухи Ірини не стало два роки тому. Ірина – дружина її молодшого сина, її старший син ще не одружений. І жінці зараз дуже прикро за свого чоловіка, бо його, як виявилося, обійшли спадщиною.

— Ми майже одразу після весілля взяли в іпотеку однокімнатну квартиру, – продовжує Ірина. – Півтора року тому в нас синочок зʼявився і я зараз у декреті.

Живемо дуже непросто, грошей постійно бракує, всі надії на те, що я вийду з декрету і стане легше. Хоча… не стане, дитина підросте, треба розширюватися. Коли одружилися, теж мріяли, що діточок у нас буде мінімум двоє, а зараз, які двоє? Цього б підняти, та вирішити питання з квартирою.

Брат чоловіка, якого звуть Лев, старший за свого брата на 2 роки. Він живе добре, пристойно заробляє. Живе для себе і одружуватися не планує.

— Егоїст, я вважаю. Тільки про себе й думає завжди, – каже Ірина.

– Мати хворіла, у нас машини немає, у Левка є, але як не подзвонить йому свекруха кудись доїхати – сто відмазок і відмовок.

У результаті ми брали таксі і везли маму чоловіка. До того ж, він явно жадібний. Про таких кажуть, що взимку снігу не випросиш. На прощальну церемонію у свекрухи гроші лежали, але ми однаково витрачалися то там, то тут, а Левко потім сказав, що це зайві витрати були, тож він братові нічого повертати не повинен.

Ірина абсолютно впевнена, що егоїзмом і жадібністю Лев цілком пішов у свою бабусю, матір свекрухи. Літній пані майже 80 років, вона жива, відносно здорова і навіть бадьора. Втратила єдину доньку і це її анітрохи не підкосило.

— Гріх так казати, але бабуся, як мені здалося, навіть відчувала якесь похмуре задоволення від того, що вона в доньки ці перегони виграла. Там узагалі все складно було у стосунках матері і доньки, – впевнена Ірина.

– Наприклад, бабуся мала можливість допомогти доньці з житлом, але не допомогла.

Продала спадок, гроші витратила на вбрання, вона мало не перша почала виїжджати за кордон, коли з’явилася така можливість. А свекруха з чоловіком, а потім і з дітьми буквально виживала в голодні 90-ті. Гроші в бабці були: родичів купа, купа чоловіків, за всіма вона успадковувала дорогу нерухомість, потім кудись напівлегально гроші вкладала і її жодного разу не обдурили, везуча.

З усіх своїх родичів бабуся назавжди віддала своє серце саме Левкові. Поява в сімʼї молодшого онука через два роки нічого в цих пріоритетах не змінило. Саме Лева бабуся брала з собою відпочивати, водила в цирк і в театр, купувала йому гарний одяг, комп’ютер та інше.

— Мій чоловік до такого вже навіть і звик, – каже Ірина. – Коли ми одружилися, бабуся на весілля дала рівно три тисячі гривень, а Левкові на закінчення вишу вона подарувала половину вартості його квартири. Що отримав на закінчення інституту мій чоловік? Дірку від бублика, ось що. Але те, як бабця вчинила з молодшим онуком після відходу своєї доньки – взагалі позамежно.

Квартира, в якій жила свекруха, дісталася їй за дарчою від її чоловіка, а чоловік отримав її у спадок від своїх батьків, які рано пішли з життя. Ірина досі вважає, що чоловік зробив неправильно, даруючи квартиру дружині, але свекруха пояснювала, що тоді їм так здавалося правильно:

— У нього було тяжке захворювання, обидва сини були ще неповнолітніми, квартира трикімнатна, – пояснювала мама чоловіка. – Роки були важкі, чоловік говорив, що я зможу, якщо що, продати трикімнатну квартиру й узяти менше житло, зате в мене гроші будуть. А продати житло, якщо інші власники неповнолітні – дуже непросто. Ось і хотів полегшити мені життя.

Свекруха, залишившись одна із синами 15-ти і 13-ти років, викрутилася, обійшлася без допомоги своєї мами, підняла синів на ноги, але і її наздогнала та сама хвороба, що занапастила її чоловіка. Кілька років лікування, а підсумок один.

— Після похорону вже, чи то на сороковину, зібралися у свекрухи у квартирі, пом’янули, розмовляли, сиділи і якось сама собою зайшла розмова про спадщину.

Навіть не чоловік мій, а Лев сказав, що брат отримає половину грошей від продажу квартири і зможе розрахуватися з іпотекою і купити квартиру побільше, я ж тоді вже в положенні була, – згадує Ірина. – Тут бабуся і висловилася.

— А чому половину грошей від квартири отримає мій онук? Третину. Я теж успадкую за дочкою і відмовлятися від спадщини не збираюся.

Ірина з чоловіком були ошелешені такою новиною, навіть Лев здивувався. Але бабуся, яка звикла до того, що вона завжди за всіма успадковує, все ж таки подала заяву, і гроші від продажу житла були поділені на трьох. Але бабуся, отримавши на руки свою частину суми, тут же з посмішкою вручила все Левкові, з наказом купити собі «нормальну» квартиру, нормальну машину і не забувати її, люблячу бабусю.

— Звичайно ж чоловікові було прикро. І Лев, по совісті, міг би і розділити з братом ці гроші. Виходить, що бабця навмисно у спадок вступила, щоб обділити другого онука? Мерзенний вчинок. Мої батьки, коли дізналися, просто не могли зрозуміти, як так можна! – обурюється Ірина. – Звісно, і бабусина квартира давно заповідана Левкові, і що там у бабці ще є, теж улюбленцю дістанеться.

— Брат твій знав, що бабуся так зробить із самого початку. От не повірю, що не знав, коли ту розмову про гроші на поминках затівав, – досі впевнена мама Ірини.

Хай там як, Ірина з чоловіком погасили іпотеку за свою однокімнатну, хочуть після виходу з декрету брати більшу квартиру, частина коштів від продажу спадку в них ще залишилася. Лев теж продав свою стару квартиру, купив простору двокімнатну, обзавівся новою машиною.

Брати рідко контактують – у кожного своє життя, та й те, як вчинили з ним, чоловік Ірини пробачити не може. Але, як зрозуміло подружжя, точно так само рідко Левко контактує тепер і з бабцею.

— Подзвонила днями, поцікавилася, а чи не купили ми машину, – усміхається Ірина.

– Їй треба на вокзал їхати, вона на відпочинок кудись зібралася, а Лев їй у такій послузі відмовив, а на таксі вона їхати побоюється. Ну чоловік їй і відповів, що купив би машину, якби вона у спадок його матері не влізла, порадив просити улюбленого онука і трубку кинув.

— Почекайте, – попереджає подружжя мама Ірини.

– Зараз Левко взагалі зіллється, а в бабці здоров’я почне сипатися, тоді вона дзвонитиме частіше й більше. Совісті ж немає, зовсім немає. Жодного питання про те, як онук, як правнук, це треба!

Чоловік Ірини впевнений, що зможе протистояти натиску бабусі, якщо станеться так, як пророкує теща, він вважає, що бабця навіть морального права не мала претендувати на спадок за його матір’ю, тому що від самого початку вона до тієї квартири стосунку не мала жодного. Тепер і в нього немає морального обов’язку її підтримувати.

КІНЕЦЬ.