– Мамо, я ж тобі гроші висилала. Як ти могла все брату віддати? – розпачливо промовила я, не вірячи власним очам.

Я повернулася додому після чотирьох років життя за кордоном і була приголомшена: нічого не змінилося. Той самий старий будинок, обшарпані стіни, поламані меблі. Я спочатку не розуміла, що відбувається, адже всі ці роки я відправляла мамі гроші, сподіваючись, що вона витратить їх на ремонт. Ми так домовлялися.

Я поїхала з України в пошуках кращого життя. Мій шлюб розвалився, і я зрозуміла, що треба щось змінювати. В Німеччині у мене були далекі родичі, тож я вирішила ризикнути. Спочатку поїхала сама, потім забрала донечку.

Життя в чужій країні не було легким: важка робота, економія на всьому, постійні хвилювання за майбутнє. Я економила кожен євро, щоб щось відкласти. Але я вірила, що роблю це не лише заради себе та доньки, а й заради дому, в який одного дня я повернуся.

В Україні залишилася мама з молодшим братом Володимиром. Рік тому він одружився, і мама радісно розповідала мені по телефону, що його теща, яка давно працює в Італії, купила молодятам квартиру.

Я була щаслива за брата. У нього з’явилося власне житло, а отже, більше немає потреби жити в нашому старому будинку.

Я ж тим часом відправляла мамі гроші. Просила, щоб вона зробила ремонт, купила нові меблі, бо хотіла повернутися в оновлений дім.

І ось цей день настав. Приїхала я додому без попередження, так вийшло. Одні мої знайомі їхали додому машиною, і я вирішила на кілька днів теж приїхати в рідні краї. Мамі я про це нічого не сказала, хотіла сюрприз зробити, а натомість сюрприз мама мені влаштувала, і неабиякий.

Я сподівалася, що за ті гроші, які я мамі висилала, вона вже принаймні почала ремонт робити. Адже за моїми найскромнішими підрахунками я за 4 роки вислала мамі мінімум 20 тисяч євро. Тому в мене було питання – де результат?

Я запитала маму, де всі ті гроші, які я їй довіряла. І вона, опустивши очі, відповіла:

– Не злись, донечко, треба було твоєму брату допомогти. Свасі не вистачило на всю квартиру, то вона попросила нас додати, а ми не хотіли в очах новоспечених родичів гірше виглядати. А Володя все тобі поверне, він просто ще не заробив.

Я ледь стримувала сльози.

– Мамо, звідки він мені щось поверне? Він навіть не працює!

Володя справді не поспішав будувати кар’єру. Я вирішила поговорити з ним особисто, хоча не особливо сподівалася на розуміння, бо добре знала характер свого молодшого брата. Він завжди чекає, що хтось зробить все за нього, і не поспішає надто вкладатися у що-небудь.

Коли я прийшла до брата, мене приголомшив контраст між його життям і тим, що я побачила у своєму домі. Простора квартира в новобудові, сучасний ремонт, дорогі меблі. У холодильнику – продукти, які теща надсилає з Італії, а мама щотижня привозить свіжу городину. При цьому Володимир не працював – він «шукав себе».

Але найбільше мене вразило навіть не це, а його реакція. Він був засмучений, що я прийшла без подарунка.

– Ти ж із заробітків, могла б хоча б пару сотень євро привезти, – сказав він, навіть не запросивши мене на чай.

Я вийшла, грюкнувши дверима.

Звісно, свої гроші я вже не поверну. Мама сподівалася, що я не дізнаюся або змирюся. Брат навіть не вважав, що зробив щось не так.

Того ж вечора я сказала мамі:

– Більше жодного євро я тобі не відправлю.

Вона образилася. Мовляв, їй важко, вона без копійки, живе лише з городу.

Мені її шкода. Але хіба їй було мене шкода, коли вона віддавала брату все до останнього?

Що б ви зробили на моєму місці? Чи варто пробувати повернути ці гроші? І як це зробити? Не думала я, що мама зможе так негарно зі мною повестися.

Джерело