— Дорогенька моя, я би тобі оцей ковшик на твою красиву голівоньку так би і наділа. Щиро тобі кажу, хоч ображайся, хоч ні. За моїм сином стоїть черга таких, як ти.

Але вони би такому хлопцю подавали борщ не в ковшику, як оце ти, а в гарних тарілках, красиво сервірованих і так далі. Такі чоловіки, як мій син, зараз навіз золота.

А ти Віталія зовсім не цінуєш і не поважаєш, подаючи йому ось так: в чому нагріла на плиті — в тому і поставила! Ганьба!

Знаєте, я не витримала і все це висловила невістці. От хоче Катя, хай ображається, хоче — ні, але нехай вчиться бути нормальною господинею.

Коли я побачила, як вона подає в ковшику борщ моєму сину, у мене просто дар мови пропав! Ні пампушок, ні сальця з хроном і часничком!

Я тільки-но зайшла до них у гості, а вже відчувала, що щось не так. Віталій сидів на дивані, дивився в телефон, навіть не підвівся мене привітати.

Катя заметушилася на кухні, щось там тарабанила. Ну добре, думаю, зараз побачимо, як вона годує мого хлопчика.

І тут вона виносить борщ в ковшику. Ставить перед Віталієм, ще й так, знаєте, якось байдуже кидає ложку поруч, мовляв, бери, їж.

Я мало не знепритомніла!

— Катю, доню, а що ж це таке? — питаю спокійно, хоча всередині вже закипаю.

— Що таке? — вона навіть не зрозуміла, в чому справа.

— А що це за подача? Де тарілка? Де сметанка? Де пампушки?

— Ой, мамо, та він сам собі усе візьме. якщо треба, все є в холодильнику. А тарілку ще нащо бруднити додатково? Яка різниця, з чоло їсти?

Я мало не впала. Яка різниця?! Як це яка різниця?! Невже мій син, якого я ростила, доглядала, навчала всьому, тепер має отак, як бурлака, сам собі борщ з ковша наливати?!

Я глянула на Віталія, а він, уявіть собі, сидить, мовчить! Мовчить і їсть  ковшика! Навіть не сказав їй нічого, мовляв, мамо, все добре, або Катя, ну ти ж могла інакше. Нічого! Я тоді зрозуміла: він уже приручений до такого рівня побуту.

Мене розібрало. Я пройшлася по квартирі. Вітальчині сорочки не випрасувані, стоять якісь коробки з-під піци, в кутку сушаться якісь ганчірки, пилюка на поличках. Ну як так можна?

Я сіла навпроти Каті, подивилася їй у вічі й сказала:

— Доню, ти жінка, ти маєш створювати затишок. Це ж твій дім, твій чоловік, твоя сім’я. Не можна так.

Катя, звісно, образилася. Набурмосилася, мовляв, у неї інші погляди, що зараз інші часи, що головне — це кохання, а не борщі в тарілках.

Але, скажіть мені чесно, хіба можна так? Хіба чоловік, який працює і заробляє на родину, не заслуговує на домашній комфорт, на чистоту, на турботу? Я не кажу, що вона має йому ноги мити, але ж елементарні речі!

Я вважаю, що тосячувідсотково права – Катя має змінитися, стати нормальною господинею. Інакше з’явиться у Віталика нова дружина аж бігом – порядні і хороші чоловіки, як мій Віталик, на дорозі не валяються, це я точно вам скажу.

Джерело