Я вже давно живу в Німеччині, де маю чоловіка. Дочка живе зі мною, вона доросла, працює і має хлопця. А ось син залишився в Україні, і нещодавно вирішив одружитися.

З Олею вони разом уже два роки, познайомилися перед війною. Майже одразу почали жити разом. Я не була проти, адже розуміла, як Руслану самотньо. Рік тому сина мобілізували. Його забрали прямо дорогою на роботу.

Через кілька місяців він зізнався: — Мамо, на війні все сприймається інакше. Я не хочу відкладати життя на потім. Збираюсь зробити Олі пропозицію!

— А ти не дуже поспішаєш?

— Ні, життя занадто коротке! Я не могла сперечатися з ним у такій ситуації.

Незабаром мене запросили на весілля. Я давно планувала купити синові квартиру і вже накопичила потрібну суму. Подумала, що весілля — чудова нагода для такого подарунка. Приїхала за кілька місяців до урочистостей, щоб придбати нерухомість та допомогти з підготовкою до весілля.

Але про свій сюрприз нікому не говорила. Однак, коли я укладала угоду у нотаріуса, мене випадково побачила подруга. Незабаром майже всі в місті знали, що я купила квартиру. Я збиралася вручити ключі на весіллі у ресторані.

Але за кілька тижнів до події я передумала. І сталося це не просто так. Коли я почала допомагати майбутній невістці з вибором сукні та інших деталей, помітила, як Оля розпоряджається грошима Руслана.

Вона витрачала їх без огляду. Зовсім не намагалася економити: купила дорогу сукню, витратила тисячі на флориста та замовила найдорожчих ведучих та вокалістів.

Син повернувся за день до весілля. Все було готове. На урочистості всі чекали, що я вручу ключі від квартири. Але я підійшла до молодят і вручила їм конверт. Усередині було тисяча доларів і все.

Невістка сильно образилася і до кінця вечора зі мною не розмовляла. Пізніше багато хто почав розпитувати мене, але я не збиралася нічого пояснювати.

Вирішила, що квартира залишиться мені. Зрештою, я чесно на неї заробила, а невістка, схоже, чекала, що все саме впаде їй у руки. Як думаєте, чи правильно я вчинила?

КІНЕЦЬ.