Мама мені останній рік дорікає постійно, що я допомагаю чужим людям, забувши про рідного брата. Але цьому є логічне пояснення – мені ті чужі люди потім не пред’являють претензій. А от у брата для цих цілей є спеціальна людина – дружина Лєра. Вона завжди незадоволена, і скільки ти їй не допомагай, спасибі не скаже жодного разу.

Брат же свою дружину на місце поставити не може, теж співає з її голосу. Але мама вперто вважає, що не треба їх слухати, треба просто брати й допомагати.

Брат і Лєра одружилися два роки тому. Батьки з обох боків скинулися і купили молодим квартиру – подарунок царський, мені свого часу такого не перепало. Але Лера відразу ж почала висловлювати невдоволення. І квартира-то всього лише однокімнатна, та ще й не в тому районі, та ще й без ремонту.

Брат на цю тему мовчав, не приєднувався до бурчання дружини. Але й не ставив її на місце. Не знаю, як реагували батьки невістки на її ниття, а ось наші відреагували по-різному.

Тато скипів і сказав, що більше для сім’ї сина палець об палець не вдарить, бо ті нічого не цінують. Мама ж була більш стримана, напираючи на те, що вони допомагали не невістці, а своєму синові.
Я ж підтримувала точку зору батька, бо невістка насправді та ще цаца. Квартира в них усього лише однокімнатна! Та мені б і така на початку сімейного життя згодилася.

У нас із братом різниця у дванадцять років. Я вже давно заміжня, є дитина. У рік, коли брат одружився, ми якраз узяли в іпотеку двокімнатну, до цього жили на винайманні.

Потрібно було робити ремонт, частково купувати нові меблі, бо дещо зі зйомної квартири тягнути в нове житло мені не хотілося, воно не підходило під інтер’єр. Думала, продати диван, шафу і дещо ще по дрібницях через інтернет, але мама сказала, що я маю подарувати їх братові. Вони ж квартиру обставляють, а грошей у молодих поки що не дуже багато.

Взагалі, я планувала якісь гроші виручити за ці меблі, але не така вже там і велика сума виходила, щоб сваритися з мамою.

Подзвонила братові, сказала, що є дещо з меблів, нехай приїде, забере. Брат приїхав, забрав, сказав спасибі, і я викинула з голови цю історію.

Потім ще віддавали братові пристойні залишки плитки та інших ремонтних матеріалів. На плитку вже з дружиною приїжджав дивитися. Вона покривила обличчя, але зволила забрати запропоноване. Я тоді вечір попсиховала, чоловікові своєму повисказувалася, та потім забула, бо своїх турбот повний рот.

Але потім мені все це нагадала дружина брата. Ми тоді зібралися в батьків, відзначали щось, зайшла розмова за ремонт, купівлю меблів та інше.

– Ви новий диван купили? Ну ось, а нам старий віддали, – видала Лєра.

На моє запитання, а що, ми зобов’язані були їм новий диван подарувати, Лера підібгала губи, а потім усе-таки ляпнула, що в нову квартиру віддавати мотлох – це негарно. Диван, на хвилиночку, купувався новий три роки тому, який мотлох? Я запитала, чи згоден брат зі своєю дружиною, той якось невизначено похитав головою.

Мама поспішила змінити тему, але я запам’ятала поведінку брата і його дружини. Тепер я їм узагалі нічого не пропоную. Хоча й знаю, що вони не шикують.

– Лера знову без роботи сидить, – зітхає мама. – Вони так ніколи квартиру не обставлять.

Ми поступово міняємо всі меблі у квартирі на нові, а свої колишні я виставляю і продаю. Вони всі в хорошому стані, тому йдуть швидко. Дещо я віддавала безкоштовно, наприклад, пральну машинку. У подруги своя зламалася, а ми якраз надумали нову брати. Чому не допомогти близькій людині?

Мама як дізналася, так на диби одразу злетіла. У брата з дружиною машинки немає, а я тут подружці якійсь дарую.

Ну так подружка мене не тикала носом у те, що машинка вже не нова, подякувала, тортик нам спекла за такий подарунок. А невістка мені за меблі та іншу допомогу мало того, що спасибі не сказала, так ще й невдоволення висловила. Воно мені треба? У неї свої родичі є, нехай вони її й забезпечують.

Брат же нехай навчить свою дружину поводитися в суспільстві і бути хоч трохи вдячною оточуючим за допомогу.

КІНЕЦЬ.