– Я одружився з тобою, а не з твоєю родиною, – твердо сказав чоловік, – і допомагати їм не збираюся!

– Насте, тобі реально пощастило! – із захопленням сказала Варвара Андріївна, не відриваючи очей від весільної фотографії доньки.

– Все життя якісь бідні мужики траплялися, а тут справжній бізнесмен!

Ілля Петрович, мовчки доїдаючи свій сніданок, лише кивнув. Варвара продовжувала свої міркування:

– Ось тепер заживемо по-справжньому! Адже сім’я повинна допомагати один одному! А Віталій тепер наш зять, це означає, що він теж має нас підтримувати! Бо ремонт у будинку вже давно напрошується. Ці шпалери пам’ятають ще з тих часів!

– А мені б новий спінінг, – задумливо промовив Ілля Петрович, прикриваючи очі.

– Ой, ти що! Хто про що, а ти про своє! – пирхнула Варвара, і відмахнулася. – Ти не розумієш? Глобально треба думати! Навіщо тобі спінінг, якщо можна поїхати з ними на море? Там риболовля зовсім іншого рівня!

– До речі, машину не завадило б оновити, – продовжив Ілля Петрович, оглядаючи свій автомобіль. – Адже старенька вже давно зношена. А ось у Віталія новий мерседес! Невже не розщедриться на щось новеньке для улюбленого тестя?

– Ось, тепер ти починаєш думати правильно! – похвалила Варвара, прямуючи до виходу. Ілля Петрович, закотивши очі, відповів:

– Та я жартую! Хто витрачатиме такі гроші? Мені моя машина цілком підходить, я її із заплющеними очима розберу та зберу!

Насті справді пощастило з вибором. І справа була не тільки в тому, що Віталік був успішним та заможним.

Її колишні стосунки з Льохою, який був любителем хмелю, і часто влаштовував чубанину, залишили багато неприємних спогадів. Вона пішла від нього після того, як він набрався в барі, та почав простягати руки до бармена.

А Вадик – він був просто бабієм, який зустрічався з кількома дівчатами одночасно. Настя не очікувала, що її, та його іншу подругу, об’єднає одна й та сама історія.

Якось вони показали одна одній фотографії своїх хлопців і виявили, що на обох знімках був один і той самий чоловік.

Настя його одразу послала, а подруга не втрималася, та зіпсувала його телефон, щоб він більше не міг насолоджуватися своїм багатоженством.

А Віталій був зовсім іншим. Зустріч з ним відбулася у бізнес-центрі, коли Настя прийшла влаштовуватися на роботу, та заблукала.

З панікою в очах вона блукала коридорами, поки випадково не зіткнулася з молодим чоловіком, який вказав їй шлях.

Пізніше Настя дізналася, що її залицяльник, справжній успішний бізнесмен. У свої тридцять п’ять років Віталік уже встиг збудувати будинок, розвинути прибутковий бізнес, та завоювати повагу серед колег та конкурентів.

– Доню, ти прямо зірка, що за нього вийшла! – із захопленням говорила мама Насті, не відриваючи очей від весільної фотографії. – Це не просто чоловік, а справжній бізнесмен! Таких знайти, ще потрібно постаратися!

Після весілля Настя переїхала до чоловіка, але не все було так просто.

– Насте, доню, тут мені лікар прописав препарат, який дуже допомагає для покращення пам’яті, але він дорогий. Чи не могла б ти попросити Віталіка допомогти з грошима? – Почала Варвара Андріївна своє прохання.

– Звичайно, мамо, я поговорю з ним! – Відповіла Настя, передаючи прохання чоловікові, і він з легкістю виділив потрібну суму.

Потім прохання почали надходити дедалі частіше, а суми були – дедалі більші. То треба поміняти унітаз, то душову кабінку.

– Ох, Настю, – якось прийшла в гості Варвара Андріївна, – мені тут пропонують путівку в санаторій. Дуже потрібно підлікуватись.

– Звичайно, їдь, мамо! – З радістю відповіла Настя.

– Але тільки проблема з ціною – на двох дорого. Ти ж знаєш, я не можу залишити тата одного вдома. Кішка з дому – миші в танок!

– Добре, мамо, я поговорю з Віталіком, – зітхнула Настя, відчуваючи незручність. Вже не хотілося постійно просити чоловіка.

– Настя, мені не шкода, але… – насупився Віталік, вислухавши прохання. – Хіба твої батьки не забезпечені? Вони ж обоє працюють на добрих посадах. Чому я мушу постійно їм допомагати?

– Я розумію, але, як я можу відмовити мамі? – Зітхнула Настя.

– Гаразд, – сказав Віталік, обійнявши її. – Хай батьки відпочивають.

Протягом місяця їхнє життя було спокійним, і батьки Насті кілька разів подзвонили, коли приїхали в санаторій, а потім, коли виїжджали.

– Настя, дочко, ми з татом повертаємось, – сказала Варвара Андріївна телефоном. – Нехай Віталік зустріне нас на вокзалі! А ти заїдеш до нас додому, заповни холодильник, купи продукти, приготуй щось. Ми так втомилися.

– Мамо, Віталік не зможе вас зустріти, – відповіла Настя, виправдовуючи чоловіка. – Він їде у справах на два дні. Може, візьмете таксі?

– Ось, я так і знала! – обурилася Варвара. – Ти чуєш, Ілля? Тепер вони навіть нас зустріти не можуть, таксиста посилають!

– Мамо, що ти кажеш? – Образилася Настя. – Якщо Віталік їде, як він вас зустріне?

– Та що це за чоловік такий, який, тільки одружившись, на два дні свою дружину залишає одну? – обурювалася Варвара.

– Мамо, це робота! Ти чудово знаєш, що у нього бізнес! Я викличу вам таксі, і все буде нормально, – роздратовано відповіла Настя.

– Ну тоді виклич бізнес-клас! Ми не поїдемо на відрі з цвяхами, – продовжувала обурюватись Варвара.

Настя не змогла більше терпіти, й поклала слухавку.

– Ти бачив? Вона кинула слухавку! Це Віталік її зіпсував, жах який! – обурено сказала Варвара чоловікові.

– Та годі тобі, – відмахнувся Ілля Петрович. – Скільки вони вже зробили для нас!

– Та що ти розумієш? – обурилася Варвара. – Віталіку нічого не варто це робити! Путівки, унітаз твій бузковий – все для нього дрібниця. Він має нам вдячний бути, що таку дружину отримав!

– І що особливого в цій дружині? – посміхнувся Ілля Петрович. – Дівчина, як дівчина. Гарненька – у тебе, розумна – у мене. Таких повно. Нам пощастило, що вона такого чоловіка відхопила!

– Нічого не знаю, – махнула рукою Варвара. – Зять має допомагати, і крапка!

– Допомагати – так, але не утримувати! – постукав Ілля Петрович дружині по лобі. Та пирхнула і відвернулася.

Після розмови з матір’ю Настя зітхнула, та вирішила поїхати у крамницю за продуктами для батьків. Вона не стала просити гроші у Віталія, бо щойно отримала свою першу зарплату, і на неї купила все необхідне. Батьки приїхали, і вже все було готове.

– Ось, будь ласка, – задоволено промовила Варвара Андріївна, входячи у квартиру, – я ж казала, що варто нам трохи напружити совість, і ось вам – повний холодильник, перше і друге готове. А таксист, звичайно, хам: під’їхати не міг, фургон став прямо біля під’їзду.

– Та там фургон розвантажував меблі! Куди йому під’їхати, це ж не гелікоптер! – з усмішкою захищав таксиста Ілля Петрович.

– А ось Віталік би розібрався, під’їхав би, й розв’язав проблему! – буркнула Варвара, продовжуючи наполягати.

– Варваро, може, тобі справді варто в ролі дружини олігарха виступити? Навіщо тобі так настрій псувати? – розсердився Ілля Петрович.

– У тебе замашки, як у старої з казки про Золоту рибку. Залишайся краще на своєму місці, а то біля розбитого корита опинишся.

– Не кажи нісенітниці! – відмахнулась Варвара, не зважаючи на застереження чоловіка.

Ігноруючи зауваження чоловіка, Варвара Андріївна продовжувала тягнути гроші із доньки. Щоправда, тепер Настя не просила їх у Віталіка, а використала свої власні, але гроші швидко закінчувалися.

Якось Настя з чоловіком заїхали в супермаркет.

– Дідько, – несподівано злякався Віталік, стоячи біля каси. – Здається, я залишив гроші, картки та телефон у машині!

– Нічого страшного, я маю все, – сказала Настя, дістаючи свій гаманець і карту.

– На вашій карті замало коштів, – повідомив касир, дивлячись на карту. Настя почервоніла. Вона щойно заплатила за послуги перукаря, та манікюр для мами, а до наступної зарплати залишалося кілька днів.

Віталік замислився.

– Шановна пані, зачекайте хвилинку, я збігаю за грошима в машину, – попросив він касира.

Сівши в машину, Віталік мовчав, а Настя почувалася винною.

– Я не збираюся контролювати твої витрати, – почав він через кілька хвилин, – але, якщо гроші йдуть, то на щось варте. Ти маєш пристойну зарплату, ти знаєш, де лежать гроші в будинку. Чому на карті не вистачає коштів?

Тоді Настя зізналася, що тепер сама оплачує батьківські потреби.

– Настя, це не потреби, а забаганки! На такі речі, які вони можуть собі дозволити, наші гроші не витрачаються. Потрібні – це лікування, екстрений ремонт, втрата роботи.

– Я не пошкодую грошей на це. Але ти не мусиш утримувати своїх батьків! Я одружився з тобою, а не з твоєю родиною. Якщо ти не можеш їм відмовити, я поговорю з ними сам, – зітхнув Віталій, дивлячись на дружину.

Він дотримав свого слова.

– Віталій? – здивовано відчинила двері Варвара Андріївна, побачивши зятя на порозі.

– Чи можна зайти? – спитав Віталік, його серйозний тон занепокоїв тещу.

– Звичайно, проходь, – запросила Варвара, провівши його на кухню. – Чай, кава?

– Я не надовго. – Варваро Андріївно, Ілля Петрович, мені треба з вами поговорити. Я вас дуже поважаю, але моя дружина тепер має свою сім’ю. Може, вистачить витягувати гроші з неї?

– Що?! – узялася в боки теща. – Ми її виховували, дбали, а тепер черга за нею!

– Ви виконували свої батьківські обов’язки до вісімнадцяти років. Але до двадцяти п’яти років вона повністю забезпечувала вас, віддаючи всю свою зарплату.

– Вона зобов’язана допомагати вам, коли ви станете слабкими та непрацездатними, але ви ще не на пенсії!

– Я завжди допоможу вам, якщо виникнуть проблеми, але вимагати гроші у моєї дружини – я не дозволю.

– Якщо це продовжиться, я видаватиму гроші Насті тільки під звіт. Думаю, це вам не сподобається, — сказав він, встаючи з-за столу, та прямуючи до виходу.

Розгублені тесть і теща, ледве кивнувши на прощання, сиділи в заціпенінні. Вони не могли зрозуміти, за яку таку провину, їм Бог послав такого зятя.

– Це ж треба, такий багатий, і такий жадібний! Скнара, він і є скнарою! – Ще довго всяко взивали, та сварили зятя “родичі”, яких так продинамили…

КІНЕЦЬ.