Під пологовим будинком стояв чоловік.

Це Антон.

Він провідував свою кохану, поки та відпочиває після пологів. А ще він сьогодні вперше побачив свою новонароджену донечку.

Смішненька, щокаста, носик трохи зморшкуватий, але такий милий. Тим більше це найрідніша, найцінніша донечка. Татова доця. Його вже брала нетерплячка, бо ж не міг дочекатись, коли його найцінніші дівчата будуть вдома.

Скучив страшно, бо ж дав командир нарешті відпустку. Антон захищає своїх дівчаток буквально від загарбників.

Раптом Антон помітив дивну дівчину, що виходила з пологового, разом з жовтим конвертом на руках. Вона була якась похмура, йшла опустивши голову, наче не хотіла бачити інших.

Ну або ж не хотіла, щоб інші бачили її обличчя.

Дівчина підійшла до Антона та попрохала потримати дитятко, поки вона вдягне кофтину та зав’яже шнурівки. Чоловік радо погодився допомогти дівчині, але та, як тільки дитина опинилась в руках Антона – дівчина втекла.

Новоспечений батько хотів наздогнати втікачку, але в нього на руках все таки маленька дитина. Тому чоловік натиснув дзвінок на вхідних дверях пологового. Вийшла медсестра та чоловік намагався їй пояснити, що сталось, проте та не стала слухати, а просто сказала Антону не відмовлятись від дитини.

Тоді, зрозумівши, що його не хочуть слухати, Антон став горланити. Так, налякав дитя, але і лікарі нарешті вийшли. Він все пояснив, сказав, що його дружина зараз лежить в пологовому з новонародженою донькою, назвав прізвище. Тоді, коли лікарі поглянули на дитя і знайшли бірочку, яку видають всім новонародженим, то зрозуміли, що дитина справді не Антона. Хлопчика забрали.

Згодом Антон зателефонував дружині та розповів все. А ще сказав, що не може перестати думати про малюка того.

Шкода його йому.

Тому в підсумку домовився з дружиною, що всиновлять маленького. Якщо, звісно, їм дадуть таку можливість.

То ж забрав Антон з пологового дружину та двох малюків.

Тепер в них велика й щаслива родина.

КІНЕЦЬ.