— Це що??? Це мій вам весільний подарунок? — вражено скрикнула я, побачивши це.

Вперше за рік після весілля я приїхала до сина і невістки. І очам своїм не повірила, побачивши, в якому стані мій весільний подарунок.

На весілля я сину і невістці подарувала гроші. А також набір каструль, які ще моєї бабусі. Вони мені дуже дорогі.

Так, це не нові каструлі, але вони були ідеально чисті. Бабуся сама їх вичистила, виварила і подарувала свого часу мені. Я ними не користувалася, не довелося, вистачало посуду. Але чекала, коли ожениться мій син, щоб подарувати йому. Так і зробила.

Невістка, судячи з усього, подарунком дуже активно користується. Але я просто в розпачі від того, в якому стані тепер ці каструлі.

Ви тільки подивіться на них! Вся поверхня чорна, пригоріла, з нальотом жиру. Всередині — залишки якогось супу, який явно тут вже не перший день. В одній каструлі щось засохло так, що хоч долотом віддирай.

— Ой, мамо, не переживайте, — знехотя кинула Даша, коли побачила мою реакцію.

— Це ж просто каструлі. Я потім їх гарненько помию, часу просто немає.

— Потім?! — мені аж подих сперло.

— А як можна довести посуд до такого стану?

— Ну, ви ж самі казали, що вони старі, — байдуже відповіла вона.

Я обережно поставила одну з каструль на місце, щоб не зробити ще гірше, і зітхнула. Хотіла щось сказати, але передумала. Не хочу конфліктувати.

Вдома ж у мене душа не витримала. Взяла телефон і подзвонила свасі, матері Даші.

— Слухайте, ну це ж просто ганьба! Я їм подарувала родинну річ, а ваша дочка навіть елементарно не може її доглядати! — обурювалася я.

— Ой, а що такого? — здивувалася сваха.

— Ну каструлі ж використовують, значить, вони потрібні! Ваш подарунок при ділі!

— Але ж це не означає, що їх треба довести до такого стану!

— Та не переймайтеся ви так, господи! Вони ж молоді, може, не встигли помити. А ви що, хотіли, щоб Даша каструлі цілувала, бо вони ваші родинні?

— Я хотіла, щоб їх просто берегли!

— Та ладно, це ж просто посуд.

Я зрозуміла, що говорити далі немає сенсу. Але в душі було так гірко. Це ж не просто каструлі. Це пам’ять про бабусю, про родину.

А для них це всього лише шматок металу.

Але я тепер все рівно думаю: чи не перебільшую я? Може, справді не варто було так реагувати? Але мені так прикро і сумно бачити таке ставлення. Може, я щось не так роблю? Як правильно вчинити в такій ситуації?

Може, забрати каструлі і відчистити самій?

Джерело