Ми з чоловіком подарували синові десять соток землі. Син одружився. Його дружина на місці городу посадила квітник. А між нашими ділянками з’явився паркан. А одного вечора я побачила, як син вилазить з нашого погребу з банкою з огірками і я не втрималася

Чоловік не дав дурість зробити. Присоромив:

– Мамо, тобі  понад 50 років! А ти хочеш дитячий сад влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують!

Подумала: правий Володя, ой як правий.

Все почалося навіть не з одруження сина, а набагато раніше. Вісім років тому Володя подарував десять соток землі нашому синові.

Тоді, у двадцять три роки, Єгора дар не вразив. Зрозуміло – все життя попереду, про облаштування майбутнього місця проживання син і не думав. Але справно брав участь в будівництві будинку, затіяного Володею на ділянці Єгора.

– Нехай буде. Одружиться, внуки під боком оселяться. Не захочуть в будинку жити – нехай продають і самі вирішують, де і як їм жити. Наше діло маленьке – старт дати, – думав чоловік.

За той час, що ділянка землі навколо будинку нікому не була потрібною, я її облаштувала. Другу теплицю поставила, город зорала. Єгор жив в місті, за десять кілометрів від нашого селища, і приїжджав на вихідні в компанії друзів. Навіть представляла: ось одружується син, будемо разом з невісткою грядками займатися, а по осені – банки закочувати.

Наші очікування рідко відповідають дійсності. Єгор одружився. Але так вийшло, що Інна взагалі не пристосована до ведення господарства.

– Зате дивись, мати, яку красуню Єгор отримав! – марно заспокоював мене Володя.

Син з дружиною півтора року тому перебралися у свій будинок. І почалося у всіх нове життя.

Для початку викорчували город. Потім між нашими ділянками з’явився паркан. А потім пішли прохання: попереджати про намір прийти в гості хоча б за пару днів.

Серце кров’ю обливалося: на місці сортової моркви та теплиці з огірками Інна розвела квіткові клумби. Квітник. За допомогою своєї мами, яка гостювала у них тижнями. У той час як я не мала права навіть підходити до воріт сина без дзвінка.

Образа майже не відпускала, до сліз засмучувало те, що відбувається. Але сперечатися не стала, боячись здатися грубіянкою.

Нині я зібрала урожай у себе. Наварила компоту, варення. Лечо, огірки-помідори, кабачки – все закрила. А днями спіймала Єгора, який з погреба тягнув банку з огірками. Це тільки ми з Володею повинні повідомити наших «сусідів» про майбутній візит. А їм і так можна, без дзвінка і без стуку.

«Мамо, у вас відкрито було. Я для Інни огірки взяв. Їй захотілося. Все, я побіжу! »- розплився в усмішці Єгор і повернув до дверей.

Я його зупинила і відібрала банку. Пообіцяла для Інни ті соління, які точно припадуть їй до смаку. Син пообіцяв заскочити ввечері й пішов. А я пішла у квітковий магазин.

Частування було готове через кілька годин: бутони дрібних троянд, мімози, хризантеми, щедро пересипані гілочками аспарагуса, чекали свого зоряного часу в замовленої за всіма правилами банці.

Інна город же заради квіточок перекопала? Нехай квіти і їсть, замість огірків!

Володя прийшов раніше сина. Подивився на все це, покрутив пальцем біля скроні, прокашлявся і відчитав мене, як дівчинку:

– Мамо, тобі за п’ятдесят! А ти хочеш дитячий сад влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують!» Стало так соромно!

Єгору я віддала банку з огірками та помідорами упереміш. Він подякував і запросив в гості, сказавши збиратися негайно.

Святковий стіл. Щасливі діти.

Інна чекає дитину. Тринадцять тижнів. Вони були в лікаря – дівчинка.

Так, хороша б я була зі своєю дурістю в такий день! Квіточки … ну і нехай! Головне, щоб Інна з Єгором щасливі були. А город. Я поруч. Зі своїми огірочками.

КІНЕЦЬ.