Коли ми з чоловіком почали шукати няню для дітей, подруга сама зголосилася, що не проти такого підробітку. Я добре знала Оксану, тому повністю їй довіряла. Я навіть припустити не могла, що у вільні хвилини вона буде догоджати не лише дітям. Одного разу я повернулася з роботи швидше і з коридору почула її дивний сміх. В той же день я виставила її за двері

Коли ми з чоловіком почали шукати няню для дітей, подруга сама зголосилася, що не проти такого підробітку. Я добре знала Оксану, тому повністю їй довіряла.
Я навіть припустити не могла, що у вільні хвилини вона буде догоджати не лише дітям. Одного разу я повернулася з роботи швидше і з коридору почула її дивний сміх. В той же день я виставила її за двері.
– Ой, Каринко, він у тебе такий уважний. Я вже й забула, як це – коли чоловік запитує, як минув твій день, – сказала мені подруга.
Я тільки-но зайшла на кухню і застала Остапа та Оксану – свою найкращу подругу, а тепер і няню для дітей – за вечірньою розмовою. У руках в неї чашка чаю, а очі блищать так, ніби вона щойно почула найкращий комплімент у житті.
Щось всередині мене сіпнулося. Але я змусила себе усміхнутися. Дурниці. Це ж Оксана. Ми дружимо ще зі студентських років, пройшли через розлучення, безгрошів’я і всі ці життєві американські гірки. Вона ж просто допомагає нам, поки я працюю.
Коли після народження другої дитини мені довелося повернутися в офіс, питання няньки стало гостро. Родичі або далеко, або зайняті своїм життям.
А хорошу няню знайти не так вже і просто. Якось я пожалілася Оксані, і вона, не довго думаючи, запропонувала свою допомогу.
– Ти що, жартуєш? – тоді я навіть засміялася.
– Ти ж завжди казала, що терпіти не можеш сидіти з малими.
– Ну, це ж твої діти, Каринко, – підморгнула вона.
– І мені зараз зайві гроші не завадять.
І справді, на перший погляд усе було чудово. Діти її обожнювали. Остап спочатку скептично поставився до ідеї, але швидко звик. Вона навіть іноді йому каву робила – він працював з дому, і їй, мабуть, здавалося, що це просто ввічливість.
Але дрібниці почали накопичуватися. Спочатку – випадкові доторки. Оксана легко торкалася Остапової руки, коли сміялася. Потім – коментарі.
– Ой, як же тобі пощастило, Каринко. Він у тебе такий турботливий. От де таких знаходять?
А потім – красиві сукні. Я, звісно, не слідчий, але раніше, коли ми просто гуляли в парку, вона так не вдягалася.
Одного дня я прийшла додому трохи раніше. Почула сміх у вітальні. А потім її голос:
– Остапе, а що ти робиш, коли дружина пізно повертається? Хіба не самотньо?
Мене наче холодною водою облили.
– А ти що, жалієш мене, чи що? – віджартувався він, але в голосі звучало щось невпевнене.
Я зайшла до кімнати.
– Щось цікаве обговорюєте? – запитала, дивлячись прямо в очі Оксані.
Вона не знітилася, лише всміхнулася – трохи нахабно, трохи жалісливо.
– Просто жартуємо, Каринко. Ти ж знаєш, я люблю добрі розмови.
Але я вже знала: це не просто розмови.
Тієї ночі я не могла заснути. Перекручувала в голові всі ті «дрібниці», які довго не хотіла помічати. І прийняла рішення.
Наступного дня я викликала її на кухню.
– Оксано, – я вдивлялася в її обличчя, намагаючись знайти там докори сумління, – думаю, нам варто припинити цю співпрацю.
Вона стиснула губи, але очі її блищали холодним азартом.
– І що ти хочеш сказати, Каринко? Що боїшся залишитися без чоловіка через мене?
Я відчула, як всередині наростає гнів. Але я не дозволю їй цього.
– Просто мені здається, що межа між нянею і подругою почала розмиватися. А мені не потрібні зайві тривоги.
Вона подивилася на мене ще кілька секунд, а потім знизала плечима.
– Як скажеш, Каринко. – І в її голосі не було ні образи, ні сорому. Тільки дивне задоволення.
Вона пішла. Остап сказав, що я вчинила правильно, що я не повинна була це терпіти. Але все одно лишився осад. Невже я сама винна, що впустила вовчицю в свою домівку? Чи я мала вірити подрузі більше, ніж своїм відчуттям?
Як ви думаєте, де проходить межа між дружбою і небезпекою для сім’ї? І як відрізнити справжню підтримку від прихованого наміру?