— Андрію, ти зовсім за дружиною своєю не слідкуєш! — голос Віри почувся крізь шум на кухні.

Ліна застигла, тримаючи в руках ложку. Вона щойно закінчила готувати борщ, але апетит зник миттєво. Віра Петрівна, її свекруха, стояла в дверях із великим валізою.

— Мамо, ти що, знову до нас без попередження? — Андрій раптом здивувався, навіть не намагаючись приховати своє збентеження. — Ми ж домовлялися, що ти попереджатимеш нас про свій приїзд завжди.

— Що? Що я буду сидіти сама, питатиму у вас ще дозволу якогось? У мене ремонт! І вам потрібна допомога. Я вирішила пожити у вас, поки все вирішиться.

Ліна відчула, як почала червоніти від слів матері чоловіка. «Пожити» означає тижні, а то й місяці. Вона кинула погляд на чоловіка, але той, як завжди, відвернувся при цьому.

— Віро Петрівно, але в нас все під контролем, — Ліна вирішила сказати все сама.

— І ремонт — це ж не на цілий рік.

— Під контролем? — свекруха пішла дальше в квартир, оглядаючи все навколо.

— Андрію, ти бачив, як твоя Ліна миє підлогу? Бруд по кутках і пил он скрізь! А вікна, напевно, з минулого року не мила. Це не життя, це не зрозуміло що. Я все виправлю.

Ліна розсердилася, але стрималася. Вона знала, що сперечатися зараз — це тільки дров додати до вогню.

— Мамо, ну навіщо ти так? — намагався заспокоїти ситуацію Андрій. — Ми справляємось й самі добре. Куди поставити твою валізу?

— В твою стару кімнату, звісно. І, Андрійку, завтра ж Ліні треба сходити на ринок. Купи нормальних продуктів. Хватить годувати мого сина цією хімією.

— Віро Петрівно, я готую з свіжих продуктів усе, — почала Ліна, але свекруха її перебила:

— Свіжих? В цей борщ, напевно, додала ще й заморожену капусту? Я ж знаю, що ти в магазині купуєш. Господиня ти ще та, тебе всьому потрібно навчати.

— Мамо, перестань, — Андрій намагався вставити слово, але Віра вже розглядала уважно кухню.

Вона взяла ганчірку, стерла невидиму крихту зі столу і озирнулася.

— Андрію, вікна закрий, шпалери вигоряють! І замініть цей чайник, я двічі кип’ятила воду — накип на ньому вже має десять слоїв.

Ліна важко зітхнула. Вона знала, що це тільки початок. У Віри Петрівни був особливий дар перетворювати побутові дрібниці на величезні проблеми. Але закривати вікна в середині дня? Це вона вирішила не буде робити.

— Вибачте, але ми не будемо закривати вікна. Тут світло, затишно, нам так зручно.

— Зручно?! — свекруха вигукнула. — Зручно, кажеш? А хто вам буде шпалери змінювати, коли все вигорить? Ти знаєш, скільки вони коштують?

— Мамо, давай це обговоримо пізніше, — спробував заспокоїти Андрій.

— Обговоримо? Ви нічого не обговорите! — Віра продовжила. — Все, з сьогоднішнього дня я беру цю квартиру під свій контроль. Тут буде порядок.

Ліна відчула, як її терпіння починає здавати. Вона звернулася до чоловіка, очікуючи підтримки, але той лише знизив плечима:

— Лінусю, може, справді закриємо штори. Це ж не на завжди.

— Чудово, Андрію, дякую, — холодно сказала Ліна. Вона звернулася до свекрухи: — Ми живемо своїм життям, Віро Петрівно. І це наш дім. Поважайте нас, будь ласка.

— Поважання? — свекруха оцінюючим поглядом обвела Ліну. — Повагу заслуговують ті, хто розуміє, як вести господарство. Ти ж, Ліно, поки що навчаєшся всьому і вчити тебе потрібно ще багато. А вам потрібно поважати старших.

Ці слова зависли в повітрі. Андрій стояв, опустивши погляд, а Ліна вперше відчула, що межа її терпіння близька. В голові промайнуло: «Якщо так буде далі, я вже точно слів підбирати не буду».

Віра Петрівна, не чекаючи відповіді, вийшла з кухні, залишивши за собою запах своїх важких парфумів. Ліна сперлася на стіл, важко стримуючи сльози.

— Все буде добре, я з нею поговорю, — пробурмотів Андрій, але виглядав так, ніби й сам не вірив у це.

— Добре, поговори, — коротко сказала вона.

Але вона вже знала, що це тільки початок.

Ліна зачинилася у ванній. Її відображення в дзеркалі здавалося чужим — втомлене обличчя. Вона завжди думала, що шлюб з Андрієм принесе спокій і гармонію, але свекруха перетворила їхнє життя на безкінечний марафон.

Вона згадала, як усе починалося. Віра Петрівна з’явилася в їхньому житті з першого дня шлюбу, немов невидима третя половина.

У неї завжди були поради: «Андрій звик до гарячої вечері, не забудь», «Ти неправильно прасуєш сорочки, треба по комірцю» чи «Чому підлога не блищить, як дзеркало?»

Ліна намагалася догодити, шукала в цих повчаннях турботу. Але з часом стало ясно, що це контроль. Кожна дрібниця була піддана критиці. Кожен крок її, від приготування сніданку до покупки побутових речей, викликав у свекрухи обурення.

«Ти повинна бути м’якшою до мами», — ці слова Андрія крутяться в її голові. Він завжди стояв на позиції нейтралітету. Але для Ліни це більше нагадувало зраду. Чому він ніколи не підтримує її? Чому дозволяє своїй матері вирішувати все за них?

Але тут хтось подзвонив у двері. Ліна, накинувши рушник на плечі, вийшла в коридор. Там стояла Віра Петрівна з великим пластиковим горщиком.

— Ліно, терміново пересади цей фікус, — сказала вона, тоном, що не терпить заперечень.

— Що? Зараз прямо пересадити? — здивувалася Ліна.

— Звісно, — пожала плечима свекруха. — Йому там тісно. Я не можу дивитися, як рослини пропадають через те, що ти не вмієш доглядати за ними.

Ліна застигла. Вона не могла зрозуміти, чи це жарт, чи серйозно.

— У мене справи, — коротко відповіла вона свекрусі.

— Справи? Які такі справи? Це важливіше за рослину, яка вже всихає? — свекруха обурено підняла брови. — Немає жодної поваги.

Ліна відчула важкість на душі. Вона взяла горщик, поставила його на підлогу і, дивлячись прямо в очі свекрусі, рішуче сказала:

— Якщо вам не подобається, як я веду господарство, пересаджуйте самі.

Віра Петрівна здивувалася. Але потім, різко повернувшись на підборах, вона пішла в кімнату, пробурмотівши щось на зразок: «Зовсім поваги не мають до матері».

Ліна опустилася на диван. Їй було сумно. Сумно від того, що вона не могла мовчати. Але ще сумніше було продовжувати жити, як раніше.

Тим часом, вечір приніс чергову сцену. Віра Петрівна стояла біля вікна, як театральна актриса, готова виголосити монолог перед невидимою публікою.

— Ну, подивіться, — звернулася вона до Андрія, вказуючи на Ліну. — Це що таке? У вашому домі брудні вікна! А я ж казала?

— Мамо, досить, — змучено відповів Андрій. — Ти ж бачиш, ми все робимо. Дай нам трохи жити своїм життям. Не втручайся в наше життя.

— Не втручатися? — свекруха розсердилася. — В твоєму віці я три роботи тягла, ще й свекрусі обіди носила. А ти, Андрію, так вихований?

Ліна, сидячи за столом, не могла слухати цю розмову. Її терпіння було на межі, але сьогодні вона вирішила діяти інакше.

— Віро Петрівно, ви могли б не втручатися у наше життя? — сказала вона, піднявши голову. — Це наш дім, і ми самі все розберемося.

— Твій дім? — свекруха різко повернулася. — Ти за нього платила? Це квартира мого сина, мого хлопчика. Ти тут лише гостя.

Ці слова стали останньою краплею. Ліна зустрілася поглядом з Андрієм, чекаючи, що він втрутиться, але той знову відвернувся, прикидаючись, що захоплений телефоном своїм.

— Якщо я гостя, — сказала Ліна, — тоді я вважаю, що більше не залишатимусь в цьому домі. Я збираю свої речі.

У кімнаті настала тиша. Андрій підняв погляд, на його обличчі відобразилася нерішучість.

— Ліно, будь ласка, заспокойся, — тихо промовив він.

— Справді, Андрію? — Вона повернулась до нього, в її очах було видно і смуток, і розчарування. — Ти мовчиш, поки твоя мама все руйнує?

Мати, здавалось, була готова відповісти, але її перервав дзвінок телефону. Вона різко підняла слухавку.

— Так, Таню, слухаю, — сказала вона голосно, ніби намагаючись продемонструвати свою важливість. Потім, накривши мікрофон рукою, суворо подивилась на Ліну і Андрія: — Ви обидва невдячні. І я вам скажу, я не піду, поки не приведу порядок у цьому домі.

Ліна відчула, що більше не витримає. Вийшла на балкон і різко зачинила за собою двері. Зі скляної перегородки вона чула, як свекруха продовжує скаржитися подрузі Тані, називаючи Ліну «невдячною дівчиною». Важко було їй слухати все це.

Наступного дня Ліна повернулась додому після роботи з ясним наміром: сьогодні вона поговорить з чоловіком. Їй було важливо порозумітися, поки свекруха остаточно не зруйнувала їхні стосунки.

Але ледь вона відчинила двері, як на неї чекав свекруха з купою речей у руках.

— Ліно, я тут знайшла в твоїй шафі якісь старі непотрібні речі. Сукня якась? Викинула. Фотографії? Теж на смітник — що з ними возитися? — сказала вона, навіть не соромлячись.

Ліна аж застигла.

— Ви викинули мої речі? — її голос звучав холодно.

— Твої? Так ти їх навіть не носила! — відповіла свекруха, знизавши плечима. — Ти сама проблему створюєш.

— Це була сукня, що залишилася мені від матері! — голос Ліни здригнувся. — Як ви могли?

Андрій зайшов кімнати. Його обличчя виражало розгубленість і втому.

— Мамо, ти справді викинула її сукню? — він подивився на матір.

— Так, викинула! — не здригнулася вона. — Вона була стара і негарна. Я тільки допомогла їй позбутися цього мотлоху.

Ліна ледве стримувала сльози.

— Ви навіть не запитали! У вас немає права поратися в моїх речах, — вона дивилася прямо в очі свекрусі.

— Право? Це будинок мого сина, а не твій! Я тут не гостя, я мати.

Ліда обернулась до чоловіка, чекаючи його підтримки.

— Андрію, ти хоч щось скажеш? — запитала вона, але його мовчання було вражаючим.

— Ліно, ну це ж просто речі. Мама не хотіла тебе образити, — пробурмотів він.

Ці слова стали останньою краплею.

— Просто речі? — її голос був повний розчарування. — Може, я почну викидати все, що мені не подобається в цьому домі?

— Ліно, ти перебільшуєш, — намагався заспокоїти її чоловік.

Але вона вже не могла більше стримувати емоції.

— Андрію, я так більше не можу. Або ти прямо зараз скажеш своїй матері, що її поведінка неприпустима, або я йду, — сказала вона.

— Ти серйозно? — він виглядав розгубленим.

— Повністю, — відповіла вона рішуче.

У цей момент мати, схоже, зрозуміла, що зайшла надто далеко. Але замість вибачень вона різко заявила:

— Якщо хочеш йти, йди! Побачимо, як ти справишся без чоловіка сама.

Ліна нічого не відповіла. Вона взяла свої речі і направилася до виходу. На порозі зупинилася, обернулася до чоловіка і сказала:

— Ти завжди вибирав свою маму. І якщо ти не можеш змінити це, я точно можу змінити своє життя.

Коли за нею зачинилися двері, Андрій зрозумів, що більше так не може тривати. В його голові крутилися думки: «Чому я знову дозволив матері все зруйнувати? Чому не захистив дружину?»

Він подивився на Світлану матір і, вперше за довгий час, рішуче сказав:

— Мамо, ти повинна поїхати. Терміново.

— Що? — її обличчя перекосилося від обурення.

— Я втратив дружину через твоє повчання. Я більше не дозволю тобі руйнувати наше сімейне життя.

— Іване, ти кажеш не розумні речі! Я робила все для тебе! — обурилася вона.

— Ні, ти робила це для себе, — він відвернувся. — Збирай речі.

Минуло три дні після того, як Ліна пішла. Андрій вперше залишився один у порожній квартирі. Мати, попри її заперечення, поїхала до своєї сестри. Андрій зрозумів, що це було єдине правильне рішення.

На четвертий день Андрій вирішив подзвонити дружині. Він довго слухав сигнал дзвінка, поки вона не відповіла.

— Алло? — її голос був холодним.

— Ліно. Я хотів поговорити, — він почувався незручно, наче вперше в житті просив вибачення.

— Про що? Ми все вирішили, — відповіла вона.

— Я вигнав маму. Вона більше не буде тут у нас жити, — сказав він, сподіваючись, що ці слова щось змінять.

По ту сторону настала тиша.

— Ти повинен був зробити це раніше, Андрію, — нарешті промовила Ліна. — Занадто багато вже зруйновано.

— Я знаю, — визнав він. — Але, будь ласка, дай мені шанс виправити все. Я не хочу тебе втратити.

Вона довго мовчала, ніби обмірковуючи його слова.

— Добре. Але тепер все буде по моїх правилах, — нарешті сказала вона. — І це твій останній шанс, Андрію.

В неділю Ліна повернулась додому. Андрій стояв на порозі з маленьким тортом в руках. Він виглядав винуватим, але рішучим.

— Я хочу почати все спочатку, — сказав він, простягаючи їй торт.

Ліна подивилась на нього, потім на кухню, де, до її здивування, все було ідеально прибрано.

— Якщо ти готовий змінюватися, Андрію, я спробую дати нам шанс, — тихо сказала вона.

Вони сіли за стіл, і вперше за довгий час у домі панувала тиша. Ліна відчувала, що вони ще можуть бути щасливими в шлюбі і чоловік зміниться.

Але чи правильно вчинив Андрій, коли вигнав рідну матір через дружину? Можливо, був інший спосіб?

Джерело