Наприкінці місяця я вирушила на ринок, аби придбати хоча б найнеобхідніші продукти, але грошей вистачило лише на картоплю та пляшку олії. Живучи на мінімальну пенсію, після сплати комунальних послуг майже нічого не залишалося.

На ринку я зовсім випадково зустріла свою колишню невістку Оксану. Спершу навіть не впізнала її – вона виглядала надзвичайно елегантно. Але Оксана мене впізнала і сама підійшла до мене.

Було холодно, тому я запросила її на чай – моя квартира була зовсім поруч. Ми трохи поговорили, і невдовзі Оксана пішла. Проте вже за пів години вона повернулася, несучи важку сумку з продуктами. Я розгубилася і відчула себе ніяково, адже зовсім не очікувала такого від неї.

Оксана пояснила, що для неї це не проблема – вона вже десять років працює в Німеччині та добре заробляє.

У ту мить мене охопило почуття сорому. Я згадала, як багато років тому підтримала сина, коли він покинув Оксану заради іншої жінки. Я звинувачувала у всьому саме її, не намагаючись розібратися, хто справді винен.

Та Оксана тільки усміхнулася й сказала, що минуле залишилося позаду. Вона не тримає на мене зла, бо я ж усе одно залишаюся бабусею її дочки.

Через кілька днів Оксана запросила мене до себе додому і зробила несподівану пропозицію.

Вона звела великий будинок, у якому жила її донька з чоловіком. Оксана запропонувала мені переїхати до них, щоб допомагати з доглядом за її онучкою.

— Ніхто не любитиме дитину так, як рідна прабабуся, – сказала вона.

Допомога молодій мамі справді була б не зайвою.

Ми вирішили здати мою квартиру в оренду, а я переїхала в будинок своєї колишньої невістки.

Я й уявити не могла, що все обернеться саме так.

Тепер я часто думаю про минуле і шкодую, що зрозуміла, наскільки Оксана добра людина, надто пізно.

КІНЕЦЬ.