– Пішла геть, щоб я тебе більше ніколи не бачила! – Валя кинула в сестру перше, що потрапило під руку. У Світлану полетів кухоль, жінка встигла сховатись за стіл, після чого виринула з шаленими очима.

– Ти зовсім здуріла, недолуга! Ти ж могла в мене поцілити!

– Ну і добре! – і знову у Світлану полетів посуд, і вона знову ледве вивернулася.

Скільки ще сестри продовжували б лаятись, не відомо, якби у квартиру не прийшли чоловіки, які їх розтягли. Валя продовжувала сипати прокльонами у бік родички, навіть коли чоловік посадив її в машину.

– Стерво! Щоб їй пусто було! Вічних, вічних мук вона заслужила в пеклі, – журилася Валя.

– Ну-ну, заспокойся вже. Завелася!

– Володю, як тут заспокоїтися взагалі! Мама на той світ пішла, і навіть вбиральні мені у спадок не залишила! Ти можеш собі уявити, що Світлана заграбастала собі всю материну спадщину!

– Але ж це я доглядала її, все життя, Володю! Так мало того, що мені й вбиральні не залишили, ще й виставили злиднем, яка покинула матір. І це мене! Мене!

Валя все продовжувала журитися. І слушно!

Про те, що мама переписала заповіт, Валя дізналася лише, як її не стало. Квартира та старенька машина, якою і так ніхто давно не користувався, відходила молодшій сестрі Свєті. А ось Валі не дісталося абсолютно нічого.

Найбільше Валя злилася на себе. Адже вона могла здогадатися, що так і станеться. Світлана ніколи не виявляла родинних почуттів ні до кого, але в останні два роки життя мами, чомусь раптово вирішила виявити співчуття, і забрати стареньку до себе доживати свій вік.

Тоді, мабуть, і промила матері мізки, переконавши, що зла Валя не заслуговує ні гривні, бо зовсім не допомагає доглядати хвору матір. Кинула? Але ж це було не так!

Світлана брала участь у їхньому житті лише останні два роки. А хто дбав про лежачу матір до цього? Валя не могла постійно перебувати поряд, бо жила і працювала на Півдні, а мама – під Львовом.

Однак, щоліта, на два місяці, замість того, щоб провести відпустку на морі, Валя приїжджала у Львівську область.

Заповнювала другий холодильник, який сама ж і купила, найкращим м’ясом, яке тільки-но могла знайти на ринку. Щодня возила матір на візку в парк.

Мила, не без допомоги чоловіка. Натирала хату до блиску, бо, хоч замовляй, хоч не замовляй клінінг, а чужі все одно зроблять гірше за своїх.

Валя дуже втомлювалася за зиму та осінь на роботі, а потім ще й літо доводилося орати, а сама вона вже була не молода. Та й скільки грошей йшло на доглядальницю, яку оплачувала Валя, коли їхала додому!

І за всі ці важкі п’ятнадцять років вона перетиналася зі Світланою, можливо, двічі. Та приїхала з Харкова, подарувала мамі дешеву кофтинку, та їхала назад. Мовляв, у мене сім’я, маю справи. А у Валі не було сім’ї та справ хіба?

По-чесному, доглядала матір Валя не заради вигоди. Не могла ж кинути рідну людину напризволяще. Та вже ходити не могла навіть на милицях через не дієздатну праву частину тіла. Вітчима Валі, другого чоловіка матері, не стало також давно.

Його діти взагалі не заходили після цього в материн будинок, щоб побачитися з мачухою. Валя їх не дорікала. Але розуміла, що мама почувається самотньо.

Яка велика радість була, коли Свєтка нарешті прийшла до тями, й раптом виявила бажання забрати матір до себе.

Валя грішною справою подумала, що совість прокинулася у сестри, тому, звісно, ​​погодилася і пообіцяла також відвідувати щоліта.

Ось тільки за два роки вдалося маму побачити всього кілька разів. Свєтка буквально не давала їм зустрічатися. Вона навіть не відповідала на її дзвінки.

Якось Валя приїхала без попередження, і, буквально вдерлася у квартиру сестри.

Мама тоді вже була погана, слабка розумом, худа, підсліпувата. Валя наїхала на Світлану за стан матері, та за перешкоду їхньому спілкуванню.

І та натурально розплакалася, навіть перепрошувала. Валя і повірила. Подумала, що тепер у сестри мозок на місце встав. Але ось від неї й новий сюрприз.

– Ой, Володю, – ридала Валя на плечі у чоловіка. – Як це так! Не по-людськи виходить! Нічого від матері й не дістанеться. Вічність ми з тобою житимемо казна-де.

– Ну-ну, Валя. Ти заспокойся, – Володя погладив Валю по голові. – Давай ми щось придумаємо.

– Та що тут вигадати можна! Заповіт же є. Все ! Те, що вона коза, тільки ми з тобою знаємо. Ми самі на всьому білому світі… У-у-у, – Валя знову заплакала.

– Відставити сльози, Валюша! Ми з тобою доведемо, що вона не гідна спадщини. І жодної їй квартири тоді взагалі не буде.

– А таке можливо?

І з того часу Володя з Валею серйозно зайнялися цією справою. Консультувалися зі знайомим юристами, та шукали можливості позбавити права успадкування Світлану, поки вона святкувала отримання квартирки.

Виявилося, що дійсно була можливість довести, що сестра була підлою спадкоємицею саме тим, що промила матері мізки, й змусила переписати заповіт, налаштувавши її проти старшої дочки Валі.

Плюс, у справі допоміг би й той факт, що Світлана взагалі зникла з життя сім’ї на довгий час, коли мати стала не дієздатною. Свідків виявилося безліч.

По-перше, діти вітчима. Хоч вони останніми роками не заходили до мачухи, але Валю добре знали, й ставилися до неї позитивно.

Вони готові були перед судом дати свідчення про її порядність, а також про Світлану… вірніше, про її відсутність. Вони з нею майже не знайомі.

По-друге, доглядальниця, яку наймала Валя, теж не залишилася осторонь. Вона принесла всі договори, що накопичилися, про надання послуг, які доводили, що Валя не тільки приїжджала влітку, а й дбала про маму фінансово. Не залишала її одну ніколи.

По-третє, дякувати і бабкам-сусідкам, і продавчиням із ринку. Вони підтримали Валю з Володею, і пообіцяли дати свідчення в суді.

Так, що лінію захисту сім’я збудувала дуже пристойну, але начебто й цього недостатньо. Була у Валі підозра, що Свєтка матір занапастила, але тут уже, як довести? Адже сама Валя не могла цього точно знати. І знайомих там немає нікого.

А що коли поїхати в Харків, та розпитати сусідів? Мало, що вони знають? Може, підсоблять… Була, не була. Валя зібрала речі, й вирушила в дорогу.

Чоловік залишився за головного, розв’язувати нагальні питання, щодо успадкування, займатися документами. З ним було б зручніше в подорожі, але, мабуть, Валя сама мала пройти цей шлях.

Не зручно чіплятися до незнайомих людей з такими питаннями, але Валя вирішила відкинути всякі сумніви.

З нею вчинили не справедливо, і зараз у неї на меті допитатися до правди. Жодного кроку назад – тільки вперед!

На подив перші ж двері, в які вона подзвонила, відчинилися. Невже добрий знак? Надія затеплилась у душі. Все вийде! Обов’язково!

– Доброго дня! Вибачте, ви мене не знаєте, я сестра Свєти, вашої сусідки.

– І що? – Запитала жінка у квітчастому халаті.

– Я хотіла б дізнатися, чи часто ви бачили Світлану з мамою.

– Що за мама?

– Зі старенькою у візку.

– Немає у нас жодних стареньких у візках. І Світлан я ніяких не знаю. Ходять тут усілякі, – сусідка неввічливо зачинила двері прямо перед носом Валі, та навіть похитнулася.

Гаразд, невдачі трапляються, треба ще спробувати.

Але і в наступній квартирі їй відповіли те саме, з тією ж інтонацією. На поверсі нижче трапилася та сама ситуація.

Сусіди Світлани знизу, взагалі прогнали, й навіть слухати не стали. На них Валя сподівалася найбільше, адже вони повинні були чути, можливо, лайку, чи істерики Свєтки.

Даремно все-таки Валя витратила гроші, час, та нерви на приїзд сюди. Вона не знайшла зовсім нічого. Сумно сіла на лавку біля будинку, і важко зітхнула. Голова гуділа. Ще й спека на мізки давила, просто жах.

– Хочете морозива? – почувся голос поряд. Валя й не помітила, що сіла поруч із молоденькою дівчиною. Та простягала ріжок. – Не соромтеся. У мене ще є.

– Дякую, – щиро подякувала Валя, розгорнула обгортку, і з великим задоволенням надкусила холодний пломбір.

– Тяжкий видався день?

– Ще і який…

– Може, я вам можу чимось допомогти?

– Та ви мене вже врятували від цієї нестерпної спеки. Якби ви ще й сестру мою знали.

– А хто ваша сестра? Може, я її й знаю.

– Та не впевнена. Раптом вона примара. Інакше, чомусь ніхто із сусідів і чути не чув про Світлану з сімдесят третьої квартири.

– Світлану… Може, ви про Олену говорите. Вона останні два роки живе зі старенькою на візку.

– Не може бути! – Вигукнула Валя. – Олена, значить…

– Ну, знаєте, у нас місцеві… Вона взагалі Ланою себе називає, але всі називають Оленою. Може, недочують, може, спеціально. Я не знаю. Бабусю просто ніхто не бачив. Вона з дому не виходила. А Лана ваша сестра?

– Так. Розумієте, я опинилася у кричущій ситуації. Світла… Олена… Ну, загалом, моя сестра, забрала маму до себе жити, й відсторонилася від усіх.

– Додзвонитися до неї я не могла. Вона не брала слухавку, і не передзвонювала. А коли я психанула і приїхала, мене ледве впустили в помешкання. Мама була така бліда, а ось нещодавно її не стало. Я хотіла правду дізнатися: як з нею Свєтка поводилася.

– Правду, значить? Навіщо?

– Хочу позбавити спадщини, – чесно зізналася Валя.

– Я маму любила і знаю, що вона мене теж любила, і не могла залишити без свого кута. Тому мені дивно, що мама все переписала на Свєтку. Дуже дивно.

– Ви знаєте… Загалом я подавала заяву на Лану в соціальну службу, але звернення моє розглянути не встигли. Мабуть, тільки я й знаю, що в Лани жила мати. Мені дуже було шкода стареньку.

– Я медсестра, і приходила робити їй крапельниці. Нерідко я помічала у неї на руках синці та подряпини.

– Спочатку я списувала все на старість, тому що старі дуже легко отримують випадкові травми. Але там були такі характерні сліди, що… я просто не могла мовчати. Але не встигла… Вибачте…
Грудка підкотила до горла Валі.

Вона думала, що Світлана просто погано доглядала матір, але щоб так себе поводити! У таке взагалі важко повірити! Ще й удома замкнула. Як, виявляється, нестерпно прожила мама останні два роки.

– Яка підлість… – ледь видавила Валя. – Навіщо я дозволила їй забрати маму … Може, мама прожила б довше.

– Не звинувачуйте себе. Ми ніколи не знаємо, як буде краще. То ви ведете проти сестри судову справу?

– Так, намагаємося довести, що вона не гідна спадщини. Як вона могла! Довела матір, – Валя заплакала, а дівчина співчутливо погладила її по спині.

– Ви не можете змінити минуле. Тепер ви можете зробити все для майбутнього. Провчіть сестру. Я для соціальної служби матеріали збирала.

– Потай фотографувала синці. Можемо разом туди піти, та дізнатися, чи можуть нам дати копію заяви та знімки. Не переймайтеся! Обов’язково допоможу вам у цій справі!

Дівчина не обдурила, разом вони вирушили в соціальну службу. Працівники так перейнялися історією Валі, що допомогли жінці. Тепер у неї на руках були незаперечні докази безчесних вчинків Свєти. Правда перемогла!

Сама молодша сестра, дізнавшись про те, що її позбавляють всякого спадку, метала блискавки і рвалася видерти Валі все волосся. Але все марно.

Світлана помчала до себе додому, і більше Валя про неї нічого не чула. Справедливість перемогла! Чому Світлана не наполягла на дарчій, та чому наполегливо називала себе Ланою, для неї назавжди залишилося загадкою…

КІНЕЦЬ.