Саша була відверто негарна: висока, з широкими плечима і довгими руками, безбарвними бровами і великим носом.

Спочатку вона намагалася крутити кучері зі свого рідкого волосся і вбиратися в сукні з жіночними рюшами, але виглядала в цьому всьому ще гірше. Тому вона почала стригтися під хлопчика, носити джинси і гольфи, змирившись із тим, що їй судилося бути одній.

Ні, якісь кавалери, звісно, були, але заміж Сашу ніхто не кликав. І все б нічого, але так їй хотілося дитинку… Можна б було всиновити, але їй чомусь хотілося свою: відчути, як вона ворушиться в неї в животі, випробувати всі болі, а потім і радість годування…

— Можна ж знайти чоловіка який поділиться своїм матеріалом, а в клініці вже все організують, – пропонували подруги.

Подруг у Саші було багато, та й друзів – її некрасивість не заважала цьому, у дружбі все не так працює. Саша була добрим і надійним другом, у зв’язку з відсутністю особистого життя мала безліч захоплень, та й узагалі – була товариською і не ховалася в чотирьох стінах.

— Це, звичайно, можна, – відповідала Саша. – Але тут ось яка річ… Я ж некрасива. Ні-ні, не треба, не кажи мені нічого. Я це знаю з самого дитинства і давно змирилася. І якось мені не хочеться передавати цю некрасивість дитині, розумієте?

Подруги розуміли. І одна з них, завзята Людмила, запропонувала:

— А ти знайди якогось красеня й уклади з ним угоду. Як у фільмі! Так йому все й поясни як є – хочу дитину, заміж не світить, а ти такий красунчик, розбавиш мою безбарвну зовнішність…

За «безбарвну зовнішність» подруги цикали на балакучу Людку, але ідею підтримали. Залишалося знайти цього красеня. І вмовити.

Саша не дуже вірила в цю ідею, але вони з Людмилкою створили акаунт на сайті знайомств, де розписали свою ідею. У винагороду обіцяли або безперешкодно бачитися з дитиною і повноцінно брати участь у вихованні без замаху на гаманець і серце чоловіка (може ж і чоловік мати потребу в дитині, але не мати бажання пов’язувати себе узами шлюбу), або, якщо дитина йому, навпаки, не потрібна, відсутність будь-яких претензій плюс щедру матеріальну винагороду.

Гроші в Саші були й чималі – вона була першокласним фахівцем у своїй галузі та непогано заробляла у сфері фінансової аналітики.

Спочатку їм траплялися тільки каламутні типи, які були далеко не ідеальні, але вдавали із себе… Плюс починали пред’являти такі вимоги, ледве не довічне забезпечення за таку моральну шкоду.

І Саша вже зневірилася, вирішила кинути цю ідею, коли їй написав Максим.

Спочатку вона навіть злякалася – що за хлопчик їй пише… Він був її цілковитою протилежністю – невисокий, з густими кучерями, витонченим носом і просто чарівною посмішкою.

Він написав, що якщо її пропозиція ще в силі, то він готовий узяти участь. Йому дуже потрібні гроші – він зібрався емігрувати до Австралії, і Сашина пропозиція його дуже зацікавила.

«Скільки тобі років, хлопчику?» – написала вона у відповідь.

«Хлопчик» написав – 37 років.

Ось тобі й хлопчик…

Коли вони зустрілися, Саша, звісно, розгледіла невеличкі зморшки в куточках очей і відсутність дитячої припухлості, що ще зберігається в юнаків.

— Не пропадати ж таким генам, – гірко зауважив він.

— А у вас що, немає дітей? – здивувалася Саша.

— Ні.

Він був якимось трагічно нещасним, немов П’єро, і Саша відчувала, що тут якась драма, нерозділене кохання або щось на кшталт цього…

Вони пішли в клініку, усе було добре, без усяких там безглуздих сцен. Домовилися, що щойно Саша буде в положенні, вона перерахує йому гроші, і на цьому вони розлучаться. Максим нічого не хотів знати про свою дитину.

І треба ж – усе вийшло. Саша справді дізнається, що вона в положенні, з першого разу. Виплатила обіцяну суму і видалила його номер із контактів.

У жінки зʼявився хлопчик. Такий гарний, що вона плакала, дивлячись на нього. І такий він був чудовий, і так у ній вирували гормони, що Саша не витримала і написала на тому самому сайті особисте повідомлення Максиму: «Спасибі за сина». І фотографію прикріпила.

А він узяв і відповів. Не розсердився, ні. Здивувався, і справді який гарний малюк.

І стали вони листуватися. Так, про життя. Саша все більше про хлопчика. Максим – про чужу країну і жінку, заради якої він туди поїхав. Він кохав цю жінку двадцять років! І вона завжди його відкидала. А тут – овдовіла. І зглянулася, як то кажуть… Але ось тільки жити зі своєю музою виявилося не те ж саме, як любити її здалеку. І Максим страждав, не міг зрозуміти, чому так.

А потім Саша загриміла в лікарню з хлопчиком. Запалення дихальних шляхів… У самої Саші здоров’я було чудове, вона взагалі ніколи не хворіла, а ось хлопчик весь час чіпляв усілякі застуди. І тут взагалі зліг.

Вони пролежали в лікарні три тижні. Звісно, вона не встигла попередити Максима, а коли повернулася, знайшла кілька повідомлень, у яких спочатку наростав градус тривожності, а потім узагалі прийшов дуже дивний лист: «Якщо ти собі когось знайшла, могла б і попередити».

І все, з того дня він не заходив на сайт.

Саша одразу ж написала йому, все пояснила, описала муки, які пережили вони із сином у цій лікарні.

Але Максим не відповідав. І не заходив більше на сайт.

Якби все закінчилося на цьому, це була б звичайна сумна історія. Але через два тижні у двері подзвонили. Саша прихопила на руки важкого карапуза з буйними кучерями і пішла відчиняти.

На порозі стояв Максим. У руках у нього був величезний плюшевий ведмідь і квіти.

Саша дивилася на нього розгублено, але якось … радісно?

— Що ти тут робиш? – прошепотіла вона.

— Приїхав до свого сина, – відповів Максим.

– І, сподіваюся, до своєї майбутньої дружини.

Ось і таке в житті буває.

КІНЕЦЬ.