Я сказала матері чоловіка після цих яєць і кабачкової ікри, щоб і дорогу в нашу квартиру забула. Чоловік, якщо захоче, нехай до неї ходить. Це ж треба було нагодувати так дитину, якій 5 місяців! Смажені яйця і ікра з кабачків!

Лариса Петрівна сиділа переді мною, і, як завжди, дивилася з тією своєю незворушною гримасою, в якій змішувалися байдужість і виклик.

— Та що ти кричиш? Я своїх двох синів так годувала — і нічого, виросли, нормальні мужики!

— Нормальні?! — у мене всередині все закипіло. — Ваша нормальність мені боком вилазить! У дитини живіт крутить, вона плаче, а ви мені тут байки розказуєте!

— Ой, знайшлася ще одна мудра, інтернету начиталася!

Я відчувала, як стискаються кулаки. Так, я начиталася, тому що хочу здорової дитини! Я не хочу, щоб у неї були проблеми зі шлунком або алергії! І що це взагалі за самоуправство? Я ж не дозволяла давати Міланці таку їжу!

— Ви мене взагалі не чуєте, правда? Ви вирішили, що можете робити, що хочете, і моя думка вам не важлива?

— Не роздмухуй з мухи слона, — вона зітхнула, наче їй ця розмова була такою нудною, що просто сил терпіти немає. — Це ж не що небуть неїстівне, яйця і кабачки — корисна їжа.

— Для дорослих! Не для немовлят!

— Ну, нічого страшного, зараз прореве і засне.

— Вона не “прореве”! Їй болить!

У цей момент донечка знову заплакала в спальні. Я підскочила і кинулася до ліжечка. Дочка стискалася, підтягувала ніжки до животика, личко червоне, сльози градом.

Я взяла її на руки, притулила до себе, почала легенько гладити спинку.

З дверей пролунало:

— Он бачиш, ти сама її будоражиш!

Я закусила губу, щоб стриматися.

— Ідіть додому.

— Що?!

— Ідіть додому і більше не приходьте.

— Ой, розпсихувалася, ну куди ж без цього!

— Дитина — це моя відповідальність. І я не дозволю робити з неї експерименти. Ви зробили вибір — тепер прийміть наслідки.

Мати чоловіка глянула на мене так, ніби не вірила, що я серйозно. Але потім кинула через плече:

— Сама до мене приповзеш потім!

Грюкнули двері.

Я стояла з донькою на руках, слухаючи, як поступово стихає її плач. Всередині у мене було і полегшення, і злість, і навіть трохи страху. Я розуміла, що після цього чоловік точно влаштує сцену.

І дійсно, він прийшов і, як тільки я розповіла, що сталося, почав:

— Ти не мала права так з мамою, вона нам допомагає з тиною від самого народження Міланки!

— Не мала права?! Це наша дитина, Сергію, а не її!

— Ну, це ж мама!

— І що? Вона вважала, що краще знає, як годувати і виховувати нашу дитину. І їй байдуже, що я проти. Байдуже, що це небезпечно!

— Вона ж не зі зла.

— Ти серйозно? Це нормально — так ставитися до нашої дитини? Це дає їй право ігнорувати мене?

Ми сперечалися довго. Врешті-решт Сергій пішов у спальню, грюкнув дверима, а я залишилася на кухні, дивлячись на стіл, де ще лишилася тарілка з тією злосчастною кабачковою ікрою.

З одного боку, я відчувала себе правою. Це моя дитина, і я вирішую, що їй їсти. Але з іншого — що тепер буде? Чоловік ображений, свекруха взагалі мовчу, а я просто хочу, щоб моя дитина була здорова.

Що мені робити далі? Як не дати цій ситуації зруйнувати сім’ю, але при цьому не відступити від своїх принципів?

Джерело