– Ти невдаха, синку, жити треба так, щоб тебе запам’ятали, – заявив Денисові батько, самовпевнено посміхаючись. – Ми ось завтра летимо в Таїланд з Оксаною та її донькою. А ви й далі сидіть у своєму болоті!

– Що ж тобі це раніше на думку не спало? З болота вирватись? – поцікавився Денис у батька Миколи Васильовича. – У моє дитинство, он, мати на трьох роботах загиналася. Про закордон і не думала!

– Все тому, що матуся твоя – тягловий кінь.

– Розреготався Микола Васильович. – Чого її балувати? А моя Оксаночка – райський птах!

– На які гроші ти шикуєш? – зло поцікавився у батька Денис. – Невже у лотерею виграв?

– Хто шукає, той завжди знайде, – посміхнувся Микола Васильович. – Це ти зі своїм недобізнесом крихти від спільного пирога збираєш. А я беру від життя все!

…Два роки тому свекор Марії, Микола Васильович, зовсім з’їхав із котушок. Він і раніше не був особливо приємною людиною. Вічно критикував її чоловіка Дениса.

І бізнес у нього не такий, і дружина надто проста. При цьому, батько не соромився вимагати у сина допомоги, та регулярно канючив гроші на свої потреби.

Але два роки тому Микола Васильович здійснив огидний вчинок. Він покинув дружину, з якою прожив тридцять років. І пішов до молодої коханки, у якої, за чутками, від нього підростала десятирічна дочка.

– Марійко, та як же так, – плакала на грудях невістки Ксенія Андріївна. – Я навіть не дивилася на інших чоловіків ніколи. Все на нього одного, з армії дочекалося, син з’явився. А він мене покинув…

– Ну, не плачте, – втішала Марія свекруху. – Ви розумниця, красуня, сина прекрасного виховали. І не стара ще, всього п’ятдесят з невеликим. Знайдете ще своє щастя.

– Та куди вже, – ще гірше плакала Ксенія Андріївна. – Кому я потрібна, коли рідний чоловік на прощання старою калошею назвав…

– А ви його більше слухайте, – розсердилася Марія. – Ваш Микола Васильович взагалі, той ще змилок. Ну, подивіться об’єктивно, далекий він від ідеалу. А на вас ще чоловіки задивляються. Он, на морі минулого року, з кавалерів черга стояла.

– Правда? А я і не пам’ятаю, все сувенір Миколі шукала цікавий, – зітхнула Ксенія Андріївна. – Ось так і все життя довкола нього пройшло, а свого ніби не було…

А Микола Васильович ніби поставив за мету добити колишню дружину. Щойно Ксенія Андріївна заспокоїлася і припинила ридати, він подав на розлучення, та поділ майна.

А потім в’їхав у квартиру разом із новою співмешканкою, та її дитиною. Ксенію Андріївну прямо з дому першого ж вечора відвезли з гіпертонічним кризом.

Денис був у сказі. А його батько був задоволений своїм становищем. Адже навколо нього розігралися такі пристрасті. Тоді Марія запропонувала чоловікові:

– Нехай мама подарує свою частку квартири тобі, а її зареєструємо до нас, і перевеземо. Так їй хоча б із колишнім чоловіком не доведеться контактувати.

– А потім що? – Поцікавився у неї Денис. – Адже батько всю площу так займе.

– Ну, продамо частку, та й усе. Він її точно не викупить, а якщо й викупить, то не одразу. І мамі твоїй менше нервування, – нагадала Марія.

– І що, йому все це зійде з рук? – поцікавився Денис.

– Ну чому ж, – усміхнулася Марія. – Ми йому, поки що, квартирантів підселимо. Є у мене на прикметі кілька варіантів. Наприклад, п’ятеро голодних студентів.

Двоє вантажників з місцевого ринку, або дуже хороша сім’я із семи осіб, артисти циганського театру. Вони якраз кімнату шукають.

– Ну ти мстива, – розреготався Денис. – Поїду тоді кімнату звільняти від маминих речей.

У наступні пів року вони розв’язували квартирне питання. Дізнавшись, що свою частку в сімейній квартирі колишня дружина подарувала синові, Микола Васильович спочатку розлютився.

Але потім, оцінивши потік квартирантів та перспективу ділити з ними кухню та санвузол, притих. І навіть погодився продати житло цілком, а гроші поділити із сином.

На вторговану суму вони обміняли свою двокімнатну, на трикімнатну квартиру в кращому районі. Тепер місця вистачало всім – і Марії з чоловіком, і їхнім дочкам-близняткам, і Ксенії Андріївні. Та майже припинила плакати, але тиск ще контролювала.

А Микола Васильович продовжував красуватися. Пускав усім пилюку в очі, наробив боргів, жив на широку ногу.

Раз у раз знайомі розповідали Ксенії Андріївні про те, як бачили її колишнього чоловіка то в ресторані, то в парку розваг із дитиною. Зрештою, Марія не витримала, вона втомилася спостерігати муки свекрухи, й запропонувала чоловікові.

– Гроші у нас залишилися, відправмо твою та мою маму з дітьми на південь. Орендуємо будиночок на пару місяців, вийде дешевше, ніж готель.

– Згоден, вона хоч атмосферу змінить, – кивнув Денис.

Тим часом Микола Васильович зібрався з коханкою та її дочкою в Таїланд. Про це він оголосив синові.

І вкотре нагадав, що саме від колишньої дружини Денис успадкував свою бездарність та нікчемність. Син не став далі слухати, просто виштовхав батька в шию. А той усе продовжував кричати зі сходів, який він молодець, а решта нікчеми.

…Минуло два місяці. Від батька новин не було. Зате Ксенія Андріївна зуміла здивувати сина та невістку.

За два місяці з онуками та свахою в Одесі, вона не тільки чудово засмагла і викупалася, а й зустріла нове кохання.

Господар того будиночка, який вони винаймали на літо – Павло Петрович, запропонував мамі залишитися, та жити з ним. І Ксенія Андріївна, зненацька для всіх, погодилася.

Її новий обранець одразу повернув усі гроші за оренду будинку, чим остаточно підкорив її серце. А ще він був доброю людиною, працював ветеринарним лікарем.

А вдома тримав тварин, від яких господарі відмовилися. Ксенія Андріївна, яка через примхи колишнього чоловіка не могла навіть кішку завести, почувала себе щасливою.

– Оце мама змінила обставини, – спантеличено сказав Марії Денис. – Не очікував навіть, що так вийде.

– Та припини, вона дійсно красуня, особливо, коли не втискає голову в плечі поряд з твоїм батьком, – посміхнулася Марія. – Я за неї дуже рада, а у дітей тепер є бабуся з будиночком на морі.

– Так, ти у мене у відпустку сама тепер теж не поїдеш, – розреготався Денис. – Як я зрозумів, двоє дітей не завада курортному роману.

Влаштувавши долю Ксенії Андріївни, вони й не помітили, що від Миколи Васильовича новин не надходило вже давно. Натомість до самого Дениса за пів року почали приходити кредитори батька.

І позбутися їх було не просто. Виявилося, що Микола Васильович усім брехав, що це він справжній власник бізнесу.

І наробив чимало боргів, обіцяючи, що все віддасть із доходів. Але за його відсутності кредитори справедливо вирішили, що гроші можна вимагати із сина.

Втомившись від потоку розлючених приятелів та знайомих батька, Денис розблокував його номер і спробував зателефонувати. Але всі спроби не мали успіху.

Зате через пару тижнів, пізно ввечері, коли Денис повертався додому з роботи, на лавці біля під’їзду на нього чекав знайомий силует.

От тільки воля явно не пішла Миколі Васильовичу на користь. Виглядав він відверто погано, постарів, одяг давно був не праний, і потребував заміни.

– Як Таїланд? – насмішкувато поцікавився у батька Денис. – Тут твої кредитори мене здолали. Борги коли сплачуватимеш?

– А мене Оксана вигнала, – трагічно промовив Микола Васильович, – сказала, що без грошей я їй не потрібен.

– І що я на це маю відповісти? – Поцікавився Денис, – Може, поспівчувати тобі?

– Скажи Ксенії, що я готовий їй все пробачити, та повернутися, – заявив Микола Васильович. – Адже з вашої милості я залишився без квартири. Тож, виділяйте мені тепер метри у своєму житлі – все справедливо!

– Тобі ніде не тисне? – примруживши очі подивився на нього Денис. – Мати мало не сконала через твою зраду! А тепер має стрімголов бігти назад, дорогого чоловіка зустрічати?

– А от побачиш, і прибіжить, – посміхнувся Микола Васильович. – Кохає вона мене, давай, клич матір. І у квартиру веди, помитися хочу, поїсти й одяг треба випрати.

– Ні, “любий” мій тату, – усміхнувся Денис. – До Оксани своєї йди, в Таїланд, чи ще кудись. Гроші ти прогуляв, ще й нас усіх із боргами підставив. А про матір думати забудь, вона вже знову одружена, і щаслива.

З цими словами він увійшов у під’їзд, зачинивши двері перед носом здивованого Миколи Васильовича.

Той ще якийсь час намагався присоромити сина, навіть подав на нього в суд на аліменти, але справу програв. Більше Денис про батька нічого не чув.

Вони з Марією та доньками мирно живуть у своїй великій квартирі. А на літо дівчатка їздять до бабусі на море, в її гарний будинок, наповнений любов’ю та щастям.

А бумеранг, він довго чатував на Миколу Васильовича, а потім – бац – і наздогнав! Бо цей закон, ще ніхто не скасовував…

КІНЕЦЬ.