Моя сестра розписалася з чоловіком у 39 років, після 20 років під одним дахом і виростивши дочку. Вона начепила на себе усе й одразу: вії, мабуть, 10 сантиметрів, плаття як баба на самоварі, пишна фата, рукавички, прикраса — гілочка у зачіску і ще жовто-блакитний віночок.

А виглядає на 48, з чоловіком живуть 20 років разом, просто вирішили зробити повноцінне весілля.

А, ще був лімузин. Ну просто циганське весілля, це мені не зрозуміло і дуже смішно.

Я б у свої 37 зараз взагалі нічого не влаштовувала. Тільки б розписалися, плаття/костюм/світлини — і достатньо. І в теплі краї враженнями зарядитися, а не оце от все. Їм вийшло у 300 тисяч гривень!

Весілля проходило в ресторані, який, як з’ясувалося, належить чоловіковому троюрідному брату. Той, звісно, пообіцяв знижку, але, судячи з рахунку, «знижка» означала просто не накинути ще зверху.

Я приїхала туди з батьками, вже морально підготувавшись до всього цього свята життя.

— Диви, яке плаття! — прошепотіла мені мама, коли ми зайшли до зали.

Плаття на сестрі й справді було ефектним, у прямому сенсі цього слова — від блиску аж сліпило очі. І в сукупності з нарощеними віями та тим самим віночком виглядало, ну, специфічно.

— Головне, щоб вона була щаслива, — зітхнула я і сіла за стіл.

За кілька хвилин почався банкет, і все було за стандартним сценарієм: конкурси, крики «Гірко!», перший танець молодят. А потім слово взяв ведучий — чоловік у малиновому костюмі, який з самого початку поводився як місцевий комік із 90-х.

— Дорогі гості! — урочисто промовив він.

— Настав час подарунків!

Гості, звісно, підготувалися. Відкрився окремий столик, куди всі понесли конверти та подарункові коробки. Хтось навіть привіз електричний самовар — уявлення не маю, кому й навіщо він може знадобитися в 2025 році.

Коли настала моя черга, я вручила сестрі конверт із грошима й обійняла її.

— Ну, розказуй, воно того варте? — пожартувала я.

Сестра, сяючи від щастя, кивнула.

— Ще й як! Така атмосфера! Подивися, всі радіють!

Я озирнулася. Радість була специфічною: один із гостей уже хропів за столом, інший намагався затягнути караоке, а якийсь підстаркуватий родич чоловіка хвацько танцював на сцені під «Червону руту».

— А що дочка? — запитала я, переводячи тему.

— Вона у захваті, уявляєш? Сказала, що хоче собі таке ж весілля!

— Сподіваюся, це буде не раніше, ніж через 20 років?

Сестра засміялася.

— Хто знає!

Я не стала сперечатися. Але думка про те, що люди, які прожили разом стільки років, вирішили зробити собі таку гучну гулянку, мене все ще не відпускала.

Це ж купа грошей! 300 тисяч гривень! Я в житті не витратила б такі кошти на один день, хай навіть весільний.

Та, можливо, це я чогось не розумію? Може, коли ти вже прожив із людиною половину життя, хочеться нарешті отримати той самий урочистий момент? Але я б усе одно краще влаштувала все скромно і стильна, а потім поїхала в подорож.

От і питання до вас: як ви до цього ставитеся? Чи варто після стількох років шлюбу влаштовувати дороге весілля? Чи краще витратити ці гроші на щось інше? Мені цікаві всі думки збоку.

Джерело