– Мишко, я тебе дуже люблю і поважаю, але це вже надто! – Поліна ходила кімнатою, намагаючись тримати себе в руках і не наговорити зайвого. – Я чудово ставлюся до твоєї родини, доньки та колишньої дружини, навіть на ювілей до неї ми з тобою ходили разом! Але це вже ні в які ворота! Ні!

– Люба, але… Маша теж хоче. Вона так мріяла.

– Знаєш, мабуть, я можу погодитись. Але тільки за однієї умови… – нарешті сказала Поліна.

“І ця умова дуже не сподобається твоєму гаманцю”. – подумки додала вона.

Поліна та Михайло вирішили з’їхатися пів року тому. В обох за плечима були минулі стосунки, шлюби та діти від колишніх. У Поліни була дочка, Еля, а в Михайла була дочка, Маша та онуки.

Поки Михайло пропозиції не робив, та й не сказати, що Поліна дуже прагнула у 45 років заміж. Вона вже там була і їй не треба було нічого доводити ні родичам, ні друзям. Вона відбулася як жінка, як бізнеследі, як особистість.

Відносини з Михайлом були для неї скоріше приємними та зручними: він був інтелігентним, забезпеченим, привабливим та добрим. Квітучій жінці, яка виростила доньку та відпустила у вільне плавання колишнього чоловіка, потрібно було мати пару: сходити до ресторану, прогулятися теплим літнім днем, поїхати у відпустку.

І хто б знав, що саме в питанні відпустки вони знайдуть проблему і вперше замисляться про те, що, можливо, їхні стосунки не такі вже й ідеальні.

– Ми їдемо у Карпати, – радісно заявив Михайло, повернувшись із роботи.

– Так? Ти ж мріяв про це, правда? – Поліна посміхнулася. Вона не була фанаткою такого відпочинку, їй більше подобалося гріти боки на сонці біля моря.

Але жінці було відомо, як довго Мишко йшов до цієї мрії. Саме на ґрунті розбіжностей та різних поглядів на життя вони з першою дружиною і розійшлися. Поліна була пластичнішою і могла підлаштуватися під бажання співмешканця. Але не в усьому.

– З’їздимо у гори, а другу частину відпустки проведемо біля моря. Добре?

– Так, люба. Це чудовий варіант. Я вже підібрав кілька будиночків, домовився про трансфер та екскурсії. Поїдемо на ті, які не надто втомлюючи та підходять малюкам.

– Вибач? – Поліна відірвалася від кави та з подивом подивилася на Мишка. – Яким малюкам?

– Внукам! Маша та близнюки їдуть з нами! – зі щасливою усмішкою заявив співмешканець.

– А чому я дізнаюся про це мимохідь?

– Ну, то ти ж не проти. Ми на Новий рік чудово з’їздили на базу відпочинку… – Михайло, здавалося, не розумів, що такого дивного чи образливого в тому, що він не повідомив Поліну про те, що у відпустку вони їдуть великою компанією. І двоє з них – дворічні близнюки.

– Я проти. – чітко відповіла Поліна. – Новий рік пройшов добре, бо окрім мене були й інші люди: моя дочка, твоя мати… Але навіть так діти не виходили з нашого номера, спали на моєму ліжку і наприкінці третього дня практично кликали мене мамою, хоча я навіть не твоя дружина! І не бабуся їм!

– Люба…

– Я проти, бо твоя дочка має своє життя. Я свою виховала, онуків поки що у мене немає, і я не хочу у 45 років бути бабусею! Я НЕ ХОЧУ!

Поліна згадала з жахом, як один із двох дітей сказав чи то “мама”, чи то “баба” і подивився на Поліну. Бабою бути вона точно не хотіла, як і не збиралася витирати шмарклі за чужими дітьми.

Маша була досить вільною жінкою. Побувавши у свої 24 роки двічі заміжня, вона активно шукала собі нового чоловіка, а діткам батька, при цьому вважаючи, що святий обов’язок Михайла та його нової “пасії”, як вона за очі називала Поліну, у тому, щоб сюсюкати та возитися з її нащадками, поки вона гуляє.

Ця тактика розкрилася саме на спільній поїздці. До цього Маша була у відносинах і стримувала себе. Але в Новорічну ніч її наче прорвало.

Діти залишилися з дідом та прабабкою, які по черзі передавали дітей Поліні та її дочці із чоловіком.

– Вчіться, вам скоро теж доведеться своїх няньчити, – жартував Мишко, приводячи близнюків до Елі в номер.

– Але ми з чоловіком збиралися піти на танці… – розгублено кліпала очима Еля. – А де мама?

– Вона спить… Вночі погано спали, – відводив очі Мишко. Діти ночували у їхньому номері та не давали відпочити.

Поліна тоді стрималася та свята пройшли спокійно. Михайло подобався їй, і вона не хотіла втрачати хорошого чоловіка через одну новорічну ніч. Але висновки Поля зробила.

І раптом її коханий вирішує повторити сумісний відпочинок, але вже в інших локаціях.

– Поліна, я вже взяв квитки на всіх. Маша теж мріяла подивитись на гори. З нею хлопець якийсь їде… Буде тепер легше.

– Так? Отже, вони з Машею відпочиватимуть, а дітей на нас повісять? – Поліна відразу розкусила ідею потенційної падчерки.

– Ну, чому повісять? Мені на втіху з онуками возитися… Та й ти казала, що любиш дітей.

– Люблю. Але на відстані. І не як безкоштовна нянька, а за бажанням. Бо ми з тобою одного разу ходили на прогулянку з коляскою. Діти спали, а ми, як молоді батьки, трималися за руки і їли морозиво! – Нагадала Поліна.

Мишко промовчав. Зрозуміти жінок часом важко. І все-таки він постарався. Щоправда, чомусь він більше розумів свою дочку.

– Так, я все розумію, люба… Але подумай про Машу. Їй же треба будувати стосунки, особисте життя.

– Нехай наймає цілодобову няню та їде у відпустку з хлопцем.

– Вона нізащо не залишить дітей на чужу людину!

– Так? – Поліна засміялася. – Саме це вона планує зробити, коли ми поїдемо у гори.

– Ти не чужа…

– Але ж я й не бабуся! І не мати! І взагалі, моя думка має значення? Якщо ні, то ти поїдеш у відпустку з донькою, її хлопцем та онуками. А я залишусь.

Весь вечір Михайло ходив чорніший за хмари. Потім він кудись поїхав і приїхав ще похмурішим.

– Що? – Запитала Поліна. – Дочка образилась? Чи квитки повернути не можна?

– І те, й інше! І взагалі, ти знаєш, як важливе для мене розташування Маші. Після розлучення з матір’ю ми майже перестали спілкуватися, вона вважала мене поганим батьком! І ось тепер, як тільки у нас знову все добре… Я змушений обирати між нею та коханою жінкою! Знову! – Він схопився за голову. Було видно, що Мишко і справді на роздоріжжі.

Поліна сіла поруч і взяла його руку.

– Добре. Є один варіант, який може бути компроміс.

– Так? Який? Я згоден на все, – надто швидко відповів Мишко.

– Ми беремо не ці “будиночки” класу люкс, які ти обрав. Ми винаймаємо скромний, але великий будинок. Будинок на 4 сім’ї. Нехай там навіть туалет буде на вулиці, я згодна. Головне, щоби був великий.

– Хм? Навіщо нам великий будинок без зручностей?

-Тому, що з нами їде: моя дочка, її чоловік, і ще… Тамара… Та й, звичайно, моя мама.

– Стривай… Тамара? Твоя подруга, яку я терпіти не можу? – Михайло сказав це і зрозумів, що ляпнув зайвого.

– Так, саме вона. Тома дуже хотіла побувати у горах, але на жаль, вона не має можливості, та й компанії не було. А тут якраз, їй 50 виповнюється, хотіла дарувати їй гарний подарунок. Сумісний, так би мовити, два в одному. Ти ж на все згоден? Так оплати великий будинок та квитки для всіх. – Поліна знала, що Михайло мав можливість оплатити путівки рідні. Зазвичай він не економив на відпустці – вибирав найкращі номери та бізнес-клас. Цих грошей якраз вистачило б, щоби відвезти у відпустку всю родину. – Ми не горді, нам байдуже, як їхати та де жити. Це ж мрія! Гори! – Сказала Поліна, спостерігаючи за реакцією чоловіка.

– Гаразд, я обміркую.

Михайло взяв паузу. А вранці, наливаючи каву, оголосив:

– Я змінив путівки.

– Так? Я можу порадувати дочку та подругу з мамою? Вони їдуть із нами?

– Ні. Я подумав, що краще ми вдвох відпочинемо у горах. Та й Маша взагалі-то більше хотіла поїхати на море… Загалом у нас буде медовий місяць, люба. Тільки вдвох.

– А… – зрозуміло кивнула Поліна, вдавши, що здивувалася. Усередині все тріумфувало.

– Але я про всяк випадок забронював наприкінці літа великий будинок на морі. Якщо захочеш, можна всіх покликати… Навіть Тамару, – Мишко з хитрою посмішкою подивився на Поліну.

– Поживемо, побачимо. – усміхнулася Поліна. Її план спрацював, а що буде далі – час покаже.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.