Ігор працював вже дванадцяту годину. Потрібно ще трохи протриматися, а потім можна поїхати додому та поспати.

Він працював на двох роботах. Вдень він працював на заводі, а ввечері таксував. Дружина Люба не працювала, сиділа з дитиною вдома.

І хоч дитині було вже п’ять років, вона не поспішала влаштуватись кудись. Мовляв, донька постійно хворіє, хто мене на роботі триматиме?

Проте запити у неї були великі. Два роки тому вони перебралися з маленької однокімнатної квартири у місті у великий, хоч і досить старий будинок у селі. Від села до міста було лише десять кілометрів, та й автобуси ходили щопівгодини.

Але Люба казала, що їй незручно везти доньку в садок, тож вранці, перед роботою, Ігор завозив малечу. Вечорами Любі самій доводилося забирати доньку, і вона стала капати на мізки Ігорю, мовляв, це незручно. І потрібна друга машина.

Ігор тільки-но доробив у будинку ремонт. Люба хотіла все за найвищим розрядом, тому грошей пішло непомірно багато. Добре, що Ігор мав золоті руки, і майже все він зробив сам.

Одягалася Люба теж завжди у хороших магазинах. Хоча, з огляду на те, що вона майже весь час сиділа вдома, ці вбрання просто висіли на вішаку.

Ігор не раз говорив про те, що грошей не вистачає. Але вона лише знизувала плечима, мовляв, ти мужик, і це твоя проблема.

Ось Ігор і працював на двох роботах, а у свій єдиний вихідний займався домашніми справами. Садиба потребує постійного догляду, тому роботи завжди знаходилося з лишком.

Та й не була Люба гарною господаркою. Попри те, що вона без діла сиділа вдома, в ньому чисто ніколи не було. Та і їжу вона не любила готувати, часто витрачала гроші на доставку з ресторану чи магазину. Добре, що до них у село була доставка.

– А що ти хочеш? – Запитувала вона, коли Ігор обурювався, що по будинку розкидані іграшки або стоїть цілий кошик брудної білизни. – У нас маленька дитина. Тільки приберешся, то вона вже все розкидає.

– Але ж дитина майже весь день у садочку, — спокійно казав він, — а посуд із вчорашнього вечора стоїть. Я б і сам помилив, але коли?

– От і мені ніколи було, — відрізала Люба.

Багато хто дивувався, чому Ігор живе з нею. Що він у ній знайшов? Та Ігор щось таки знайшов. А ще вона була мамою його дитини, і це він її обрав, узяв за дружину. Значить, і кидати не має права.

Та й звик він вже так жити. Людина взагалі швидко до всього звикає. Ось тільки спати постійно хотілося.

“Ще пару клієнтів візьму, і додому” – подумав чоловік, відчайдушно позіхаючи.

І перш ніж він встиг прийняти замовлення у додатку, задзвонив його мобільний.

Напрочуд, це був домашній телефон. Точніше, мобільний, але він виступав у ролі домашнього. До Люби часто було не додзвонитися, вона любила розмовляти з подружками, обговорювати останні плітки. Ось Ігор і купив сім-карту до свого старого апарату, щоб той просто був удома.

– Так, – здивовано відповів він.

– Татку, привіт, — пролунав тихий голос його доньки. Доньку він нещодавно навчив дзвонити телефоном. Мало що… Ось нещодавно їхній сусідці стало погано, а її син навіть не зміг викликати швидку. Добре, що за деякий час здогадався збігати до сусідів.

– Привіт, доню. Що таке? – ласкаво запитав Ігор, думаючи, що доньці просто поки що подобається, що вона досить доросла, щоб самій дзвонити татові.

– А коли ти приїдеш?

– Та вже скоро. Ви з мамою повечеряли?

– А мами немає… — тихо промовила Аліса.

– Як, немає? – насупився Ігор. – Вона до сусідки пішла? Чи у магазин?

– Я не знаю, — відповіла донька, і по голосу було чути, що ось-ось і вона розплачеться. – Мама взяла свої речі та сказала, щоб я чекала на тебе. Я не знаю, куди вона пішла.

У Ігоря шалено забилося серце.

– Так, доню, я скоро буду, не хвилюйся. Буквально хвилин за двадцять. Посидь, подивися мультики поки, гаразд? Я вчора купував морозиво, якщо хочеш, візьми з морозилки.

– Гаразд, — відповіла Аліса її голос явно повеселішав.

Поки чоловік їхав додому, він думав, що сталося. Може, з батьками дружини щось трапилося і вона кудись зірвалася? А може, їй стало погано?

Він спробував їй зателефонувати, але Люба не взяла слухавку. Тоді Ігор занервував ще більше.

Коли він забіг додому, Аліса дивилася мультики. Вона була вся перемазана морозивом, але, на щастя, ціла і неушкоджена. Все ж таки їй лише п’ять років, вона ще маленька, щоб бути самій у дома.

– Привіт, зайчику, — намагаючись говорити спокійно, промовив він.

– Тату! – Вискочила до нього дочка, міцно обіймаючи.

– Давай, розкажи ще раз, куди пішла мама, — сівши навпочіпки перед дитиною, спитав Ігор.

– Вона взяла велику сумку, склала туди свої речі, поцілувала мене і сказала, щоб я нікуди не ходила, а чекала на тебе.

– Давно ж це було?

– Не знаю, — знизавши плечима, відповіла Аліса. – Але я трохи посиділа, а потім мені стало страшно, і я подзвонила тобі.

– Зрозуміло, — простяг Ігор, хоча все було зовсім не зрозуміло.

– А ще там якийсь папірець на столі, — доїдаючи морозиво, промовила Аліса.

Ігор рвонув на кухню. Там справді лежала записка. І коли Ігор її прочитав, то не знав, що й думати.

“Ігорю! Я не хочу так жити! Мені з тобою нудно, ти не можеш дати мені того, чого я заслуговую. Але я зустріла чоловіка своєї мрії, і їду з ним до іншого міста. Алісі буде краще з тобою, я не зможу її зараз виховувати. Пробач і бувай”.

Ось так пафосно закінчився цей лист. Ігор дивився у вікно і не знав, що йому робити.

– А коли мама повернеться? – посмикала його за рукав Аліса.

– Мама поїхала, — ковтаючи грудку в горлі, відповів він, — вона поки не знає, коли повернеться. А тобі вже спати час, завтра в садок.

Аліса трохи покапризувала, але незабаром вже солодко спала у своєму ліжку. Ігор же намагався зрозуміти, що він зробив не так. Та й добре Люба його покинула, але як вона могла залишити свою дочку?! Як їй спиться ночами?

Наступного дня Ігор зателефонував до своєї тещі. Але виявилось, що та теж не знає, куди поїхала її дочка. А трохи згодом мама Люби передзвонила і сказала, що дочка з нею зв’язалася. Сказала, що закохалася і поїхала, і що поки що не готова забрати Алісу.

Теща була доброю людиною, і стосунки з Ігорем у них були чудові. Тому вона зовсім не виправдовувала вчинок доньки та пообіцяла, що допомагатиме з онукою.

Трохи пізніше, десь через тиждень, до Ігоря підійшла сусідка, коли він прибирав сухе листя у дворі.

– Ігорю, а щось Любу давно не видно, — промовила вона, наступаючи на мозоль.
– Вона поїхала, – відрізав він.
– А чи не з тим чоловіком, що до неї ходив?

Ігор відклав граблі та подивився на сусідку.

З’ясувалося, що вже місяців зо два, коли Аліса в садку, а чоловік горбатиться на двох роботах, до Люби заходив якийсь чоловік. Де з ним Люба познайомилася, було незрозуміло. Проте стало зрозуміло, що роман їх триває досить давно.

Наступного дня Ігор подав позовну заяву до суду на розлучення. Дружині він відправив повідомлення, знаючи, що вона не візьме слухавку.

Коли один із подружжя відсутній, розлучитися досить складно. З огляду на наявність дитини. Але Ігор найняв адвоката, і за кілька місяців їх розлучили.

Прописана Люба у матері, і документи направили туди. І теща навіть вмовила свою дочку приїхати та все підписати.

Так Ігор став вільним чоловіком із маленькою донькою на руках. Але разом зі зникненням Люби зникли й фінансові проблеми. Ігор почав працювати лише на заводі.

Вранці відвозив доньку до садка, увечері забирав. Навчився заплітати коси, вибирати їй сукні та обговорювати дівочі проблеми.

Найскладніше було пояснити Алісі, чому мама не приїжджає. Але він постарався розповісти все, досить коректно. І не для того, щоб оббілити Любу в очах дочки, а щоб Аліса менше страждала.

А через рік Ігор познайомився у садочку доньки з однією з мам, яка також одна виховувала дитину. Вони почали спілкуватися, і до випускного в дитячому садку Наташа разом зі своєю донькою переїхала до них у хату.

Ігор переживав, що Алісі буде складно. Але вона, ніби, навіть була рада знайти сестричку. Та й дружили дівчата.

Аліса та Каріна пішли в один клас. Через рік Карина почала називати Ігоря татом, а Аліса, наслідуючи її приклад, стала звати Наташу мамою.

А коли дівчатка закінчили навчання у другому класі, на порозі зненацька виникла Люба.

– Мамо? – здивовано спитала Аліса. Чим старша вона ставала, тим чіткіше розуміла, що мати її просто покинула.

– Привіт, дорогенька! Як ти виросла!
– Тато, – крикнула Аліса.

– Що таке? – Вийшов на вулицю Ігор, а слідом і Наташа.
– Привіт, — усміхнулась Люба та кинула погляд на незнайому жінку. – Я повернулася.

Ігор наказав усім іти у хату. А сам підійшов до колишньої дружини.

– Як повернулася, так і йди, – зло заявив він.

– Я хочу поспілкуватись із донькою. Так, я припустилася помилки, але не карай Алісу за мої гріхи! Їй потрібна мати!

– Мати їй потрібна була, коли вона закінчувала садок, і всі діти з мамами випускали повітряні кульки в небо. Мати їй потрібна була, коли вона плакала ночами та чекала на тебе. Мати їй потрібна була, коли вона пішла до школи. І вона знайшла матір. Ту, яка не зрадить. А ти йди, батьківських прав я тебе позбавив через суд, і ти з цим навіть погодилася.

– Дай нам бодай поговорити, — крізь зуби простягла Люба.
– Якщо Аліса захоче.

Але Аліса не захотіла. Вона сиділа біля вікна і ковтала сльози. А Наталя її обіймала.

– Ти ні в чому не винна, винна твоя мама, — тихо промовила вона. – Є люди, які думають лише про себе, навіть якщо їхні вчинки роблять іншим боляче.

Аліса кивнула і відійшла від вікна. Мама свого часу зробила їй дуже боляче. І нехай тепер живе з цим вантажем у душі. А Аліса не допомагатиме їй його скинути.

КІНЕЦЬ.