— Але в Маринки років із 20-ти в голові були тільки гульки, – каже Раїса Іванівна, – можливо, і не помітили б люди, не звернули б уваги, зараз багато молодих і “гучних” дівчат, але надто свіжі були ще в пам’яті викрутаси рідної матусі. Так і казали, що терен груш не родить. Син Раїси Іванівни звернув на Марину увагу, коли тій виповнилося 23 роки і її «основні подвиги» вже залишилися в минулому, але все одно майбутня свекруха не зраділа майбутньому оформленню стосунків сина і Марини

— Бісить те, що вона зараз буквально господиня становища, – каже Раїса Іванівна про все ще законну дружину свого сина, – він на розлучення подати не може, тож гуляє вона ще в статусі заміжньої жінки.
— Ну почекай, – вмовляє її приятелька, – трохи ж чекати залишилося. Скоро ж рік внучці, син зможе подати на розлучення.
— Ой, та легше не буде тепер ще довгі роки, – махає рукою Раїса Іванівна, – але ж говорили, не одружуйся, сім’я у неї не хороша. Але хто б слухав!
Два роки тому син Раїси Іванівни зробив, як вважає жінка, величезну дурість. Одружився з дівчиною на ім’я Марина. Сім’ю Марини в їхньому містечку знали всі. І коли Раїса Іванівна говорить про те, що сім’я в невістки погана, вона має на увазі рідну матір Марини.
— Скакала від мужика до мужика, пила, потім все таки пощастило нормальний мужик з нею зв’язався, зʼявилась Маринка, але мати мало не на місяць залишила дівчинку батькові й укотре кудись поскакала. Тепер уже її просто на світі немає, – продовжує Раїса Іванівна, – батько потім одружився, Маринці років 8 було, його дружина удочерила дівчисько, ростила його, дбала, та ось побачиш – гени взяли своє.
Батька Марини не стало, коли Марині виповнилося 16 років. Мачуха, яка стала турботливою мамою, вивчила Марину після школи, інших спадкоємців у жінки не було, власних дітей не Бог не дав.
— Але в Маринки років із 20-ти в голові були тільки гульки, – каже Раїса Іванівна, – можливо, і не помітили б люди, не звернули б уваги, зараз багато молодих і “гучних” дівчат, але надто свіжі були ще в пам’яті викрутаси рідної матусі. Так і казали, що терен груш не родить.
Син Раїси Іванівни звернув на Марину увагу, коли тій виповнилося 23 роки і її «основні подвиги» вже залишилися в минулому, але все одно майбутня свекруха не зраділа майбутньому оформленню стосунків сина і Марини. Хоча й визнає, що сваха в неї дуже хороша, тільки Марина від прийомної матері нічого не взяла, виходить.
Син був у прагненні одружитися твердий, говорив, що Марина змінилася, до минулого повернення немає, у них кохання і все інше.
— Що було робити? Біля порога поперек лягати? Із сином стосунки псувати? Ну знизала плечима, але ж не заборониш – дорослий, – хитає головою Раїса Іванівна.
Перший час син із дружиною жили в прийомної матері Марини, потім сваха й запропонувала: скинутися й купити дітям житло, знайшла недорогий варіант. На той момент Марина була на 7-му місяці, син ходив щасливий, загалом Раїса Іванівна сподівалася на те, що погане дійсно в минулому, грошей на квартиру дала.
— Син усе одно кредuт брав, іпотеку, тобто, наших накопичень не вистачило, – продовжує Раїса Іванівна, – ось тепер і не живе, а за квартиру платить.
Перші місяці життя сина і невістки окремо пройшли цілком спокійно, Марина опікувалася будинком, купувала придане для малюка, на останніх місяцях свого положення в дім до молодих зачастила сваха: допомагати доньці, вона ж буквально днювала і ночувала в молодих, коли зʼявилася онука.
— Вона взагалі дуже добра, поступлива, а в дівчинці просто обожнювала, – згадує Раїса Іванівна, – ні, я теж була рада онучці, але не до фанатизму. Кожну вільну хвилину я проводити з нею не прагнула.
— Виходить, “надопомогалась”? – припускає подруга оповідачки, – Звільнила доньку від клопоту.
-“І так можна сказати, – зітхає Раїса Іванівна, – але, найімовірніше, це було цілком закономірно: Марину просто не вистачило надовго стати “хорошою”, награлася в дружину й матір, занудьгувала за колишнім життям. Ну і так, грудьми вона вже не годувала, мама завжди готова посидіти, виручити. Свасі невістка просто брехала: то в лікарню треба, то ще кудись, а сама зв’язалася знову зі своїм колишнім кавалером.
Правда розкрилася, коли доньці Марини було всього 7 місяців. Сама невістка не відпиралася перед чоловіком: «Ти нудний, ти мене дістав. Не подобається? Геть, он поріг».
— І пішов, а куди було діватися? – розводить руками Раїса Іванівна, – Залишатися і ганяти коханців дружини, які в дім приходили? На розлучення Марина сама відмовилася подавати, син не міг – дитина занадто мала. Перестати платити іпотеку? Але ж до розлучення, якщо банк відбере квартиру, гроші ще складніше ділити, та й прогуляє їх невістка і все.
— Аліменти платить?
— А як же, і на дружину, і на дочку. Виникли сумніви, що дівчинка не його, зробив тест, як останню надію, але ні, дівчинка наша, тільки від цього не легше.
— А забрати доньку в Марини, не варіант?
— Думали, – каже Раїса Іванівна, – але хто з нею буде сидіти? Я працюю, синові теж працювати треба. Сваха на пенсії, вона здебільшого й опікується дівчинкою. І потім… Ось Марина – наочний приклад того, що як не виховуй, все одно спадковість погана вилізе.
Був би хлопчик, а тут дочка. Син за дружину сорому наївся, адже вона відкрито гуляє і над ним сміється, а потім його дочка рідна доконає? Ні вже, спасибі, як то кажуть, що взяв грошима. Аліменти платитиме, розлучення оформить, квартиру поділять, хоч і важко, Марина ж там дочку зареєструвала. Але є надія, що потім синові зустрінеться нормальна жінка, будуть і діти…
— А сваха що ж?
— Плаче, – каже Раїса Іванівна, – точніше, спочатку плакала, а зараз якось заспокоїлася, зосередилася знову… на вихованні чужої дитини.
Раїса Іванівна категорично не хоче брати участь у житті внучки. Син тепер уже теж охолов, бачитися з донькою не рветься, надто вона мала, та й контактувати з дружиною, яка гуляє, не хочеться. Нещодавно він сказав матері, що вона в усьому мала рацію і він шкодує, що не дослухався і одружився.
— Ну якось не дуже, – за спиною Раїси Іванівни засуджують її деякі знайомі за те, що і вона сама, і син відсторонилися від дитини, – ну Марина, однозначно, щука та ще. Але дівчинка в чому винна? Довели ж, дівчинка їхня. Я б на їхньому місці взагалі відсудила в Марини доньку. Нехай гуляє вільно. Ну що там мачуха гуляку може виховати? Вона одну вже виховала, занадто м’яка вона, занадто балувала. І внучку розпестить.
— Ой, але ж і правда: бабця гуляла, мати гуляє, що там можна від дівчинки чекати? Гени пальцем не зітреш, – заперечують інші, – візьмеш на себе відповідальність і не впораєшся? Син у Раї молодий ще, будуть і дружина, і діти. Нормальні діти.
А ви що думаєте?
КІНЕЦЬ.