Цього разу вона ходила навколо мене, ніби щось хотіла сказати. Я одразу зрозуміла, що це неспроста, і точно їй щось потрібно. Як виявилося, донька попросила позичити гроші — вони з чоловіком планують купити автомобіль.

Справа в тому, що я завжди допомагала Ніні, варто їй було лише звернутися. Я доглядала за онуками, підтримувала у будь-яких ситуаціях. Але коли я прошу її про допомогу, відповідь майже завжди одна — відмова.

Наприклад, коли я попросила зятя пересунути шафу, Ніна відповіла, що він на роботі, а шафа зачекає. Коли щось потрібно полагодити, вона каже, що чоловік втомлюється і мені краще викликати майстра. Через це я припинила звертатися до них із проханнями.

Нещодавно моя рідна тітка, яка не мала дітей, залишила нам із сестрою невеликий заміський будинок і певну суму грошей.

Дізнавшись про спадщину, Ніна відразу заявила, щоб я не розраховувала на допомогу зятя, і сказала, що їздити на ту дачу вона не збирається. Ба більше, вона наполягала, щоб я продала будинок.

Але я твердо відповіла, що нічого продавати не буду. Ми із сестрою самі впораємося, але відтепер я теж допомагати їм не буду, а також не сидітиму з онуками, бо матиму багато роботи.

Коли Ніна попросила грошей на авто, я відповіла, що подумаю.

Вона пішла, а я вирішила: позичу їм 50 тисяч гривень, половину з яких подарую, а половину нехай повернуть. Умовою буде те, що зять возитиме мене на дачу.

Коли я прийшла до них додому, нічого не стала одразу казати. Вони саме на кухні обговорювали майбутнє авто. Я зауважила, що машина виглядає маленькою й навряд чи до неї щось можна буде скласти. На це зять відповів, що вони не планують їздити на дачу чи перевозити мішки з картоплею — машина потрібна виключно для міста.

Тоді я одразу вирішила: позичати гроші не буду. Зрозуміла, що мене ніхто нікуди возити не збирається.

Тепер донька ображається, бо знає, що гроші в мене є.

А я думаю: хай як хоче, але допомоги від них я не бачу, тож і допомагати їм більше не буду.