– Я знайшов дещо в маминому телефоні… і не знаю, що з цим робити.

Тато відставив ложку, навіть не спробувавши супу. Його обличчя зблідло, очі звузилися. Він відчув, що я кажу про щось серйозне. Щось, що не залишить нашу сім’ю такою, як була.

– Що саме ти знайшов, Максиме? – його голос був рівний, але всередині вже вирувала буря.

– Переписку. Дуже… особисту. З якимось чоловіком. Я випадково побачив, коли допомагав мамі з телефоном.

Я відчував, як у горлі застряг ком, і ледве стримував себе, щоб не підвищити голос. Все, у що я вірив, розсипалося на дрібні уламки.

Я завжди думав, що наша сім’я – це щось нерушиме. Що мій тато – це опора, а мама – душа дому. Вона завжди була для мене прикладом – турботлива, любляча, та, що тримає всю сім’ю разом. І ось, одного дня, допомагаючи їй з телефоном, я випадково відкрив її переписку. Спершу не зрозумів, а потім…

Слова на екрані вразили мене. «Сумую», «Чекаю зустрічі», «Ти такий ніжний» – ці повідомлення були не для мого тата. Ірина, моя мама, переписувалася з кимось іншим. Я швидко закрив додаток, відчувши, як всередині зростає паніка. Це ж помилка, правда? Я собі вигадав?

Я не міг спати. Я не міг не думати про це. Два дні я ходив мовчки, спостерігаючи за мамою, намагаючись знайти хоч якийсь знак, що це все неправда. Але коли вона взяла телефон і почала усміхатися повідомленням, я зрозумів – ні, це не моя уява.

Я не знав, що робити. Мовчати? Говорити? Сказати татові чи спочатку поговорити з нею? Врешті, не витримав і запитав прямо.

– Мамо, хто такий Олег?

Мама зупинилася, в її очах промайнув страх. Лише на мить, але я помітив.

– Він… просто знайомий, – сказала вона, опускаючи очі. – Максиме, про що ти питаєш?

– Я бачив ваші повідомлення, – сказав я, намагаючись стримати голос. – Все бачив.

Мама зблідла, опустила плечі. Я ніколи не бачив її такою. Вона не намагалася відмовчатися чи вигадати виправдання. Вона просто сказала:

– Я зробила помилку.

Я не знаю, що було б легше – щоб вона заперечувала чи щоб зізналася. Але від її слів стало тільки гірше. Як вона могла? Як могла зрадити тата? Як могла зруйнувати все, у що я вірив?

Я пішов до батька. Я не хотів бути тим, хто розіб’є йому серце, але як я міг мовчати? Він має знати правду.

Тато довго мовчав після того, як я розповів йому все. Він не плакав, не кричав. Лише сидів і мовчав. Потім встав і пішов у спальню. Я чув, як вони говорили. Не кричали – говорили. Тихо, важко.

Наступного дня атмосфера вдома була нестерпною. Ми всі мовчали, кожен варився у власних думках. Тато зібрав свої речі і поїхав до бабусі. Я не знав, що буде далі. Чи пробачить він її? Чи спробують вони зберегти сім’ю? А якщо так, то чи зможу я знову довіряти мамі?

Я не знаю, що правильно. Чи заслуговує вона на другий шанс? Чи має тато пробачити її заради нас? Чи варто зберігати сім’ю будь-якою ціною? І найголовніше – що робити мені? Як з цим жити?

Що б ви зробили на моєму місці?

Джерело