– А ти як думала, раз вискочила заміж за мого Степана, то він відразу всі гроші на тебе єдину тратити буде? – запитала у мене свекруха, після того, як почула нашу розмову з чоловіком, де я обурювалася, що не маю за що до косметолога сходити на звичайнісіньку чистку обличчя.

-Я не проти, щоб Степан батькам допомагав, але з сестрою і племінницею це вже перебір. Я б мовчала, якби це якесь свято було чи ювілей. Але ж ні, ці “подарунки” він робить просто так, бо брат рідний.

– Ось будуть у вас свої діти, тоді й Степан буде менше на нас витрачатися! А поки ти думаєш з цим питанням, він нам допомагає.

Я стояла посеред кухні, стискаючи чашку з чаєм, щоб не зірватися. Чоловік купив племінниці дорогий планшет без жодного приводу, а сестрі – чоботи, бо це була її “мрія”. Ні вона, ні її чоловік не мали грошей, бо вона не працює, а він і не прагне заробляти більше. І хто їх тепер забезпечує? Правильно, мій Степан.

– Віко, ну ти ж розумієш, це ж сім’я! – чоловік розвів руками, коли ми залишилися наодинці.

– А я хто? Чужа людина? – не втрималася я.

– Скажи чесно, ти про мене коли-небудь думаєш, коли ось так розкидаєшся грошима?

– Ну… – Степан почав затинатися.

– Ти ж не бідуєш.

– Я й не кажу, що бідуємо! Але я не можу собі дозволити елементарних речей, бо ти вважаєш за краще балувати сестру та племінницю!

Він зітхнув, явно не розуміючи, що саме мене так зачепило.

– Мені приємно їм допомагати, Віко. Я ж не зобов’язаний усі гроші тільки тобі віддавати.

– А я хочу, щоб ти хоч трохи думав і про мене! – я гримнула дверцятами шафи.

Степан промовчав, але я бачила, що він не вважає свої вчинки неправильними.

Свекруха, звичайно, теж не втратила нагоди вставити свої “п’ять копійок”.

– Та ти ж сама собі можеш заробити на свою чистку обличчя! Ти ж працюєш!

– А сестра Степана чим займається? Чому вона нічого не заробляє? – запитала я прямо.

Ну, в неї ж дитина…

– Її дитині сім років! Вона в школу ходить!

Свекруха спохмурніла.

– Ти просто заздрісна, от і все.

Мене аж перетрусило від обурення.

– Заздрісна?! До чого? До того, що мій чоловік більше піклується про свою сестру, ніж про мене?

– Він – добра людина! А ти егоїстка!

Оце вже було занадто.

Я глянула на Степана, чекаючи, що він скаже хоч слово на мій захист. Але він лише знизав плечима.

У мене в голові промайнуло питання – а що далі? Скільки ще років я маю миритися з тим, що мій чоловік фінансує чужу сім’ю, а для мене й наших майбутніх дітей залишатимуться крихти?

І ось я питаю вас, дорогі читачі, що б ви зробили на моєму місці? Чи варто терпіти таку ситуацію? Або, можливо, настав час поставити чоловіка перед вибором?

Джерело