Я вийшла за тебе не для того, щоб жити з твоїми батьками, притому, що твоя мати мене просто терпіти не може

– Не будуть вони продовжувати оренду, Діма! – сумно сказала Людмила своєму чоловіку після того, як щойно поговорила з господарями квартири, в якій вони жили два роки.

– Серйозно?

– Так! Вони її на продаж виставляють, тож договір переукладати з нами не збираються! До кінця цього місяця треба знайти нову квартиру та з’їхати. – сумно завершила свою розповідь Люда.

– Ось як завжди! Бісять мене такі ситуації! – роздратовано сказав Діма. – Нормально живемо, вчасно платимо! У квартирі завжди чистота! Але ж ні… Продавати вони її зібралися!

– Не нам це вирішувати, це їхня квартира! Тож не треба так злитися! Знайдемо щось інше… Краще! Переїдемо, і буде все гаразд! – намагалася підбадьорити його дружина.

– Та мене вже дістали переїзди! Хочеться вже свою квартиру купити та не паритись, що нас можуть виселити тільки за те, що їм грошей мало!

– А це тут до чого? – не зрозуміла Люда чоловіка.

– Та до того! Чому люди продають квартири, як ти гадаєш? Тому що їм грошей замало! – Не давши можливості дружині відповісти на його запитання, сказав він. – А цим… – вказуючи на господарів квартири, де вони поки що живуть. – Завжди мало грошей! Ось згадай, скільки разів вони нам плату підвищували! І це, попри те, що написано у договорі!

– Я зрозуміла, зрозуміла, Діма! Не нервуй, все буде добре! І люди не лише через гроші чи їх брак продають квартири! Може вони вирішили переїхати, а сюди повертатися не планують! Будь-яке може бути…

– Ой, Люда! Що ти вічно всіх виправдовуєш? Вони тобі ніхто, а значить, ти просто маєш бути на моєму боці та з усім погоджуватися! – Ще більше розлютився Діма, тільки цього разу вже на дружину. – А ти завжди всім шукаєш якісь відмовки! Навіщо?

– Та нічого я нікому не шукаю, просто різні ситуації бувають! А ось так сердитись і всіх починати ненавидіти, як ти, я не збираюся! – Заявила вона чоловіку.

Діма трохи притих після цього, але все одно продовжив збирати свою злість на весь навколишній світ. Його завжди злила така несправедливість.

Чому в когось є дві, а то й три квартири, а в нього із дружиною немає жодної? Та ще й таким темпом вони навіть на початковий внесок не могли нормально накопичити.

Зовсім інакше було, коли він жив вдома з батьками. І гроші були завжди, тому що йому не треба було на оренду житла більшу частину зарплати витрачати, і не було стільки заздрості та злості до людей.

Але коли він познайомився з Людою, вона вже винаймала квартиру, тільки іншу, менше, і не хотіла так, як він, жити з батьками. Вона хотіла бути незалежнішою, сама до всього йти, а не продовжувати образно сидіти на шиї у мами з татом.

Діма хоч і не розумів цього, але переїхав до неї з розвитком відносин. Спочатку вони жили в одній орендованій квартирі, потім в іншу переїхали, потім ще одну змінили. І ось так, до цього дня вони встигли пожити у шести різних квартирах.

Діму можна було зрозуміти, що стільки переїздів можуть вимотати. Але вони поки що все одно не могли взяти іпотеку. Навіть із подарованими грошима на весілля, яке подружжя поклало на рахунок, вони поки не могли накопичити на початковий внесок.

Поки Діма не міг собі місця знайти від своєї цієї злості, заздрості, його дружина взялася за пошуки нової квартири. Вона хотіла якнайшвидше знайти щось, що сподобається їм обом, щоб до роботи добиратися було зручно, щоб квартира була гарною, а не напівзруйнованою, як це часто буває в орендованих квартирах, і щоб хоч якісь меблі там були.

Для неї, у зв’язку з усіма цими переїздами, це було звичне завдання. Хоча їй теж хотілося вже переїхати до свого житла. Але вона не робила так, як її чоловік. Вона не хотіла розпорошуватися просто так через це.

Діма ж, побачивши, що дружина вже зайнялася пошуком нового житла для них, вирішив обміркувати інші варіанти, які не були б такими витратними для них обох.

Йому на думку прийшли лише два варіанти, це переїзд до його батьків назад, або ж до батьків своєї дружини. Але другий він одразу відкинув, не хотів жити з чужими йому людьми.

Це тільки на словах вони рідні, а йому вони ніколи не подобалися. Та й до того ж вдома Люда жила в одній кімнаті зі своєю молодшою ​​сестрою, тож там для них двох не вистачить місця точно.

А ось для нього вдома завжди тримали вільну кімнату, його кімнату. Туди навіть мама ніколи не входила, доки він не давав свого дозволу, і те, в основному для прибирання.

Коли він їздив вечорами до батьків, він завжди залишався з ночівлею, відпочивав там морально від усього. Від шлюбу, від роботи, від думок поганих та від усього на світі.

А мама для нього завжди готувала лише те, що він любить. Ось туди б він із задоволенням перебрався назад. Навіть думки про свою власну квартиру стали не такими вже важливими, коли він задумався про переїзд додому до батьків.

Але він вже знав, що Люда буде проти цього. Вона б нізащо не переїхала назад до своїх батьків, хоча на неї там завжди чекали та любили, а вже до своїх свекрів тим паче. Ще, крім іншого, Люда і мати Діми одна одну просто терпіти не могли. Це почалося після весілля, коли свекруха почала постійно до неї чіплятися.

Вона говорила їй, як повинна поводитися гарна дружина, як доглядати за Дімою, як Люда тепер має одягатися, щоб це відповідало статусу заміжньої жінки, яка не шукає нікого на боці.

Причому така розмова у них відбулася одного з найспекотніших літніх днів, коли Діма з дружиною приїхали до його батьків у гості. Тоді Ірині Костянтинівні дуже не сподобалося, що її невістка, дружина її єдиного синочка, розгулює вулицею в коротеньких шортах і в майці з відкритою спиною.

Ось тоді Люда й перестала мовчати на всі ці вислови чужої для неї жінки. Вона заявила матері чоловіка, що якщо їй щось не подобається, то це тільки її проблеми, до неї особисто, до Люди, вони не мають жодного відношення, і підлаштовуватись під них вона не збирається.

Тоді Ірина Костянтинівна не стрималася і почала кричати на невістку, матюкатися, навіть трохи до бійки не дійшло, якби на кухню вчасно на звуки криків не прибігли Діма та його батько, щоб не дати відбутися жіночій бійці.

Звичайно, після цього Діма з дружиною більше не з’являвся вдома у батьків, тільки сам до них їздив так часто, як міг.

Поки він міркував про те, куди б їм із дружиною краще переїхати, а потім, як би вмовити Люду жити з його батьками, при тому, що їхню думку він навіть не збирався питати, Діма помітив, що його дружина встала із-за комп’ютера і кудись пішла.

– Ти куди? – Запитав він її.

– На кухню! Чай хочу попити. Від пошуків цих голова кругом вже йде. – Втомлено відповіла Людмила.

– О! Я теж з тобою тоді піду, якраз і поговоримо про дещо! – зрадів Діма.

Вони зайшли на кухню, і поки Люда ставила чайник, діставала солодощі, кухлі та все інше, Діма не відривав від неї погляд з якоюсь хитрою усмішкою.

– Що таке?

– Помітивши на собі погляд чоловіка, запитала Люда. – Ти чого так дивно посміхаєшся?

– Та мені тут ідея одна на думку спала! Ось хочу з тобою поділитися, правда не знаю, як ти до того поставишся.

– Ідея? Щодо квартири щось?

– Типу того…

– Давай, кажи, звичайно! А то в мене вже скоро голова вибухне цим займатися! Там на сайтах стільки квартир, але щось нам не підходить постійно! То район, то ціна, то взагалі агентства трапляються, які просто “несправжні” фотографії квартир виставляють! Дістали вже… – поділилася вона з чоловіком. – То що там у тебе?

– Я подумав, а чому б нам, поки ми збираємо на початковий внесок… не переїхати до моїх батьків…

– Ні! Ні! Ні! І ні! – навіть не стала дослуховувати Люда чоловіка.

– Та постривай ти! Не треба так одразу відкидати цю ідею! Сама просто подумай, що ми так набагато швидше накопичимо на покупку своєї квартири! По дому нічого не треба робити! Та це все одно, що відпочинок!

– Відпочинок? Для кого? Для тебе?

– Чому одразу для мене? Ти ж моя дружина! А мама в мене не любить, коли навіть я щось по дому роблю, тож до тебе точно так же…

– Не ставитиметься! – Домовила вона за чоловіка. – Ти щось плутаєш, Діма! Ти для своєї матері єдиний улюблений синочок, який має завжди відпочивати, а я ненависна невістка, яка не збирається підкорятися її правилам! Тож до мене вона буде ставитися відповідно! Я певна!

– То давай я тоді з мамою поговорю, щоб вона до тебе не чіплялася?

– Не треба цього! Давай краще просто знайдемо окрему квартиру та переїдемо?

– Та мене вже дістали ці твої квартири орендовані, Люда! Скільки ми їх поміняємо, поки свою не візьмемо? А то хоч нас ніхто не попросить з’їхати!

– Я вийшла за тебе не для того, щоб жити з твоїми батьками, бо твоя мати мене просто терпіти не може!

– Як і ти її! Але мені вона точно не відмовить! Вона, навпаки, чекає не дочекається завжди, коли я приїду, ще й відпускати мене ніколи не хоче!

– Так і переїжджай тоді один до них, раз ти сам так рвешся знову жити з батьками! Не треба і мене туди тягнути! – розлютилася Людмила на чоловіка.

– Ти зараз серйозно?! – обурився він.

– Цілком! Ти постійно тільки й робиш, що їздиш до батьків, у будь-якій складній ситуації ти не тут зі мною, а там у них! Зараз ти взагалі мені пропонуєш до них переїхати на невизначений термін! І при цьому знаєш, які в мене стосунки з твоєю матір’ю!

– То ти могла б хоч трохи починати до неї прислухатися, дивишся, я б більше з тобою почав почуватися, як вдома! А то все тільки по-своєму робиш! Навіть готуєш не так, як мати! А вона тобі стільки своїх рецептів передавала! Але ж ні…

– Я не маю часу по чотири-п’ять годин стояти біля плити, щоб варити тобі твої улюблені страви, які готує тобі твоя матуся! Це вона не працює, сидить тільки вдома і займається всім цим! А у мене робота і крім цього ще купа справ!

– Так-так… Робота… Купа справ… Але попити каву з подружками після роботи ти собі дозволяєш усе ж таки!

– А, тобі твоя мати й на цю тему вже вуха продзижчала? – Невесело посміхнулася Люда.

– Вона мені давно казала, що тобі треба менше волі давати, щоб ти стала як вона домашньою! Але я не хотів цього робити! І ось воно що тепер: я пропоную єдиний вірний варіант нашого проживання, а ти…

– Повторюю! Переїжджай до них, тоді сам, Діма! Я нікуди не поїду! І якщо ти мене в чомусь ще зібрався утискати… То який сенс нам взагалі далі жити разом? Залишатися одруженими? Хочеш з мене свою матусю зробити?

– Та тобі до неї ще …

– Ось і пішов геть до неї, в такому разі! – не дала Люда домовити чоловікові нову образу своєї гідності.

Після цих слів, Діма вискочив кулею з-за столу і побіг у коридор, одягнувся, взувся і кудись пішов.

До ранку Люда не бачила чоловіка більше.

Наступного дня він прийшов додому рано, бо йому треба було на роботу до дев’ятої. Перше і єдине, що він сказав тоді Людмилі, було:

– Знаєш… Я з мамою порадився і… Напевно, ми надто поквапилися з весіллям, Люда… Так що я все ж таки повертаюся до батьків жити, а ти… Шукай собі квартиру, але вже без мене…

Люді не знала що відповісти. Вона просто продовжила збиратися на роботу мовчки. А Діма, ще довго за нею спостерігав, доки вона не пішла на свою роботу.

Що він хотів побачити у ній – Люда не знала. Але зрозуміла, що більше вона з мамозалежними чоловіками ніколи не зв’яжеться. Не лише для стосунків, а взагалі.

Наступного дня вона відпросилася з роботи раніше, щоб сходити подати заяву про розлучення. Діма вже встиг з’їхати від неї в цей час. Але, коли йому прийшло повідомлення про розірвання шлюбу, він зателефонував своїй поки що дружині та почав кричати, матюкатися на неї.

Говорити, що вона його ніколи не любила, коли так швидко подала на розлучення. А на тлі всіх цих криків Люда почула і його матусю.

Після цього вона заблокувала номер телефону Діми та всієї його родини, щоб більше ніхто з них не заважав їй жити.

До кінця місяця вона знайшла собі ідеальну квартирку, меншу, дешевшу, але дуже хорошу. Переїхала туди та чекала на розлучення.

Кожен зрештою отримав те, чого хотів. Діма – життя під маминим бочком, а Люда – своє життя, в якому їй ні під кого не треба підлаштовуватися, тим більше під чоловіка, який і крок без відома своєї матері не міг ступити …

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.