Сестра чоловіка – моя ровесниця, їй майже тридцять років. Валя базіка, яких мені ще не доводилося зустрічати. Але поки ми бачилися один-два рази на рік, мене ця її особливість не напружувала. Ми з нею начебто добре спілкуємося, тому почухати язиком один вечір мені було легко.

Зустрічалися переважно на новий рік і день народження свекрухи. Ми зі свекрухою живемо в одному місті, тому Валя приїжджала в гості до мами і зупинялася в неї. А ми ходили в гості, спілкувалися і потім я поверталася у свою спокійну квартирку. Іноді навіть за вечір Валя встигала втомити, надто вже вона товариська, явно не мого рівня.

Розмови про те, що зовиця з сім’єю збирається переїжджати, йшли вже близько року. В інше місто Валя переїхала за чоловіком, він там працював. Була службова квартира, там народилися їхні діти, люди збирали на своє житло. Рік тому ситуація на роботі в чоловіка зовиці почала погіршуватися, триматися там більше стало нема за що.

Як я зрозуміла, чоловікові Валентини запропонували роботу в нашому місті, поки не стало достеменно відомо, що місце для нього є, сім’я нікуди не смикалася. А тут усе вирішилося, сім’я зібрала дрібнички й переїхала. Спочатку жили у свекрухи, тому що планували купувати свою квартиру найближчим часом, і знімати на короткий термін було б нерозумно. Нещодавно все-таки обзавелися своїм житлом.

– Вгадай, що я тобі зараз скажу? – радісна Валя стояла на порозі моєї квартири. – Ми тепер будемо сусідками! Ми купили квартиру в сусідньому під’їзді! Та-дам!

Ця звістка у мене негативу спочатку не викликала. Ну добре ж, що в сусідньому під’їзді житиме рідня. Можна буде попросити за дитиною подивитись або сходити почаювати, та й допомогти щось – усе поруч. Але Валя швидко перекреслила всі видимі плюси.

Я зараз досиджую декрет. Тобто як, я офіційно в декреті, ще приблизно півроку мені залишилося, але вже близько півроку я працюю на половину ставки з дому. Гроші невеликі, але явно краще, ніж велике нічого, ну і допомагає в робочий режим переключитися, а то в голові тільки пісеньки з обридлих дитячих мультиків.

Валя після переїзду поки що роботу не знайшла, та й не помічаю я, щоб вона її якось старанно шукала. Дітей зовиця оформила в садок, чоловік працює, тобто у неї вільного часу хоч завались. Чоловіка проводила, дітей у садок відвела, а потім вільна до вечора.

Мені дивно, що у зовиці стільки вільного часу. Вдома ж ремонт якийсь іде, та й речі після переїзду треба розбирати. Але вона поводиться так, ніби взагалі нічим не переймається. Тобто цілими днями стирчить у мене. Із самого ранку.

Перший раз прийшла близько дев’ятої ранку. Чоловік уже на роботі, ми з дитиною розгойдуємося. Раз прийшла гостя, то підемо з нами снідати. Посиділи, попили кави з бутербродами, потріпалися ні про що. Потім разом пішли на прогулянку, до обіду повернулися, пообідали, я поклала дитину спати, а сама хотіла сісти попрацювати.

Але Валя йти нікуди не збиралася. Вона сиділа і вивалювала на мене тонни непотрібної інформації. Коли я вклинилася в цей потік і сказала, що мені б попрацювати треба, Валя мені покивала, типу, так-так, я почула, і продовжила базікати.

Ну виштовхувати зовицю з квартири було неввічливо, тому я продовжила бездарно витрачати час. Гаразд, не зовсім бездарно. Поки Валя виливала чергову порцію балаканини, я встигла і посуд помити, і на вечерю заготовки зробити. З ідеєю попрацювати в обід я розпрощалася.

Пішла Валя тільки надвечір, коли треба було дітей із садка забирати. У мене до кінця її візиту було відчуття, що я вугілля в шахті добувала, а не просто підтримувала ввічливий діалог.

Не знаю, як Валя хоч щось встигає по дому, бо вона весь час стирчала в нас. Я вже навіть бесіду не підтримувала, про себе дивуючись, чому Валя не може сама з собою поговорити у себе вдома, адже тут у неї це чудово виходить. Зовиця стала мене дратувати.

Я вже не знаю, як натякнути, що її майже щоденні візити дуже виснажливі і я хотіла б спілкуватися з нею рідше, хоча б не щодня. У мене вуха відвалюються від її постійної тріскотні, натяків вона не розуміє, доводиться брехати, що ми з дитиною прихворіли, і тільки це рятує мене від її візитів. Але так брехати теж не хочеться, і негарно, і накаркати можна.

Просила вже чоловіка з нею поговорити, це ж його сестра. Чоловік поговорив, але зовиця пропустила це повз вуха. А як на неї ще впливати, щоб не зіпсувати стосунки остаточно? Я не хочу з нею сваритися зовсім, я просто хочу знизити відсоток її присутності в моєму житті.

З нетерпінням чекаю, коли вона влаштується на роботу або в мене скінчиться декрет, не знаю, що трапиться раніше. Але бачу свій порятунок тільки в цьому. Тільки б дотерпіти і не зірватися. Не хочеться вносити розлад в усталені хороші стосунки.

КІНЕЦЬ.