– Мамо, сьогодні вже кінець місяця, а 10 тисяч гривень на карту так і не прийшли, ми без них не витягнемо! — мій голос тремтів, але мама відповіла мені таке, що я тепер не знаю, як жити далі. Вона в Іспанії живе і працює, і щомісяця нам з чоловіком перераховує 10 тисяч гривень на життя і кредит за квартиру. У нас троє дітей,

– Мамо, сьогодні вже кінець місяця, а 10 тисяч гривень на карту так і не прийшли, ми без них не витягнемо! — мій голос тремтів, але мама відповіла мені таке, що я тепер не знаю, як жити далі.
Вона в Іспанії живе і працює, і щомісяця нам з чоловіком перераховує 10 тисяч гривень на життя і кредит за квартиру. У нас троє дітей, і без її допомоги нам би було дуже важко.
— Доню, більше не можу висилати, — її голос був спокійний, ніби вона не розуміла, що щойно сказала.
— Як це не можеш? — я відчула, як ноги ослабли. — Мамо, ти ж сама казала, що поки ми не виберемось з боргів, ти будеш допомагати!
— Я знаю, але більше не можу. Сама ледве справляюся. Робота нестабільна, я живу в чужій країні, оренда зросла, продукти дорогі. Вибач, доню.
Я мовчала. В голові був лише білий шум. Ці гроші були нашою соломинкою, за яку ми трималися всі ці роки. Чоловік заробляє небагато, я вдома з дітьми. Кредит на квартиру, комуналка, школа, садок, їжа – самі знаєте, скільки це все коштує.
— Що нам робити? — тихо спитала я.
— Не знаю, доню, але вам доведеться якось викручуватися і заробляти більше.
Вона ще щось говорила, але я вже не слухала. Після розмови з мамою я просто сіла на диван і дивилася в одну точку.
— Що там? — спитав чоловік, коли зайшов на кухню і помітив мій стан.
— Мама більше не буде висилати гроші, — сказала я і помітила, як він зупинився.
— Як це?
— Просто. Не може більше.
Він провів рукою по обличчю і сів навпроти мене.
— Ти ж розумієш, що ми не витягнемо?
— Та невже?! — я не стрималася.
— Думаєш, я не знаю?
— Ну, значить, треба щось придумати, — він зітхнув.
— Наприклад? — я подивилася на нього з викликом.
— Що ми можемо придумати, якщо я сиджу з дітьми, а твоєї зарплати ледь вистачає на базові витрати?
Він мовчав. Потім встав, взяв телефон і вийшов з кухні. Я знала, що він зараз дзвонить комусь із знайомих, шукає підробіток.
Я обняла голову руками. В очах потемніло від страху.
Діти! Як пояснити дітям, що тепер не буде нових іграшок, цукерок, кіно по вихідних? Що, можливо, доведеться переїхати в менше житло?
Що робити далі? Як вибратися з цієї ситуації?
Я справді не знаю, що робити. Порадьте, бо я на межі відчаю.