Я завжди вважала, що добрі стосунки з сусідами та знайомими – це благо.

Особливо в селі, де всі один одного знають і допомога часто потрібна. Але останнім часом я перестала розуміти, де проходить кордон між дружбою та чимось… іншим. Навіть не знаю, що робити, тому вирішила написати сюди у пошуках поради.

Кума Ольга та її чоловік Микола завжди були близькі до нашої родини. Ми знаємо їх ще з дитинства, адже з Ольгою росли на одній вулиці та дружили в одній компанії. Вона – вчитель музики, талановита та весела, її всі знають у селі.

З її будинку постійно долинають звуки піаніно. А Микола зараз на війні, додому приїжджає рідко, і Ольга залишилася одна з двома дітьми та купою господарських турбот.

Я її розумію: у селі без чоловіка важко, особливо зараз. У неї й будинок старенький, без ремонту – постійно щось ламається. Але останнім часом мій Василь, схоже, став її головним помічником. Варто їй покликати – мчить: то дрова порубати, то води натягати, то трубу полагодити.

– Василь, може, хоч раз удома залишишся?

– Та що ти, Маріє, у Ольги трубу прорвало, їй без мене ніяк.

– А мені, значить, можна «ніяк»? Вдома теж є справи, але ти їх не помічаєш. Він лише глянув на мене і мовчки зачинив двері. Ольгу я ніколи не підозрювала у нечесності.

Але тепер кожне її «Василь, допоможи» викликає роздратування. Найбільше злить, як він біжить до неї, навіть не замислюючись, що вдома на нього теж чекають.

Приготувала свіжий борщ, зробила пампушки з часником – все, як він любить. А він прийшов, заглянув у каструлю і сказав: – Я не голодний, у Ольги поїв. Я не витримала і вирішила поговорити з ним відверто.

– Давай чесно. Що тебе так до Ольги тягне? Скоро я сама і дрова рубатиму, і техніку лагодитиму.

– Маріє, ти з глузду з’їхала? Просто допомагаю людині. У неї чоловік на війні, чи ти забула?

– А ти, виходить, уже замість нього? Тому що буваєш там частіше, ніж удома. Він лише знизав плечима і вийшов надвір. А найнеприємніше сталося минулого тижня. Ольга влаштувала концерт у школі, де її учні грали на піаніно. Зрозуміло, що й нас запросила. Я вирішила піти, щоб бачити все на власні очі.

Після концерту вона підійшла і, навіть не соромлячись, сказала: – Васю, зайдеш завтра?

Треба паркан полагодити, я зовсім не встигаю. Я промовчала, але наступного дня, коли він знову зібрався до неї, влаштувала скандал: – Це вже надто!

Василю, ти визначся: чи мій ти чоловік, чи її. Так більше не можна! Василь уперше за довгий час залишився вдома. Але замість відповіді кинув: – Ти все собі вигадуєш.

Тепер про це вже шепочеться все село. У магазині, де я купувала хліб, сусідка Галина мало не змовляється з продавщицею: – Ой, Маріє, привіт! Як там? Чи не втомлюєшся від того, що Василь весь час у Ольги пропадає?

– Чому б мені втомлюватись, Галю? Людям потрібна допомога.

– Допомога – це добре. Але знаєш, як це виглядає… Люди всяке кажуть. Я так розлютилася, що впустила хліб. Кинула гроші на прилавок і вийшла, ледве стримуючи сльози.

КІНЕЦЬ.