– Вона що, сама не розуміє, що вона нам заважає? – каже зять моїй доньці, думаючи, що я їх не чую.

– Денисе, а куди вона піде? Та й зрештою, це її квартира. Як я мамі скажу, що вона зайва у своєму домі? – моя Олена намагалася знайти золоту середину у вирішенні цієї проблеми.

З їхнього діалогу я зрозуміла, що моє повернення додому їх не тішило, бо вони вже звикли жити самі.

Моє життя легким не назвеш. Я двічі виходила заміж, але жоден з моїх шлюбів щасливим не назвеш. Перший раз я вийшла заміж в 20 років, чоловік забрав мене жити до своєї мами.

У нас народилася донечка. Легко нам не було, бо квартира була всього двокімнатна, а чоловік не мав наміру заробляти, щоб купити для нас окреме житло.

Зате мені дуже пощастило з свекрухою. Мама мого чоловіка дуже хороша людина. Вона до мене ставилася як до рідної доньки, ніколи жодного зауваження не робила, з дитиною мені допомогла.

Я і сама розуміла, що у нас з чоловіком не все так добре, як би хотілося, але я розуміла, що мені діватися нікуди. І тут, як грім серед ясного неба, чоловік мені заявив, що йде з сім’ї.

Дочці тоді було 12 років. Що я мала робити? Після розлучення я з’їхала від свекрухи, зняла квартиру. Чоловік платив аліменти, але це був мізер. Бабуся теж внучці допомагала чим могла, але вона пенсіонерка, і теж не мала надлишку грошей.

Рік ми так прожили, перебиваючись з хліба на воду, а потім мені зробив пропозицію один чоловік, з яким я працювала на роботі. Михайла я не любила, але він мені видався хорошою людиною, і головне, надійною.

Михайло був на 13 років старшим за мене, уже розлученим, мав свою квартиру. Він зробив мені пропозицію, і я погодилася. Ми розписалися і я з дочкою переїхала до нього.

Все було добре, Михайло намагався бути хорошим чоловіком для мене, і дбайливим батьком для моєї доньки. Та на жаль, його рано не стало. Я залишилася знову без нічого, бо квартира виявилася власністю сестри Михайла, він відразу житло записав на сестру, бо знав, що у нього прямих спадкоємців немає. А я про це не знала, бо ніколи не цікавилася цим питанням, бо не хотіла, щоб чоловік вважав мене меркантильною.

Я була в розпачі, і не знала, що мені робити, і саме в цей момент не стало моєї свекрухи. З’ясувалося, що вона свою квартиру записала на мене. Колишній чоловік був проти, але свекруха зробила дарчу.

Так я стала власницею двокімнатної квартири, в яку ми з донькою відразу переїхали. Зробили невеликий косметичний ремонт і стали жити.

Я сподівалася, що моє житлове питання, нарешті, вирішене. Але через кілька років дочка вийшла заміж і привела зятя додому. І знову стало мало місця. Тоді я надумала їхати в Чехію на заробітки, бо треба ж було капітальний ремонт в квартирі робити.

З роботою мені допомогла одна моя давня знайома. Вона на заводі працює, і мене туди ж влаштувала. Я стала заробляти і всі гроші віддавала доньці, а вони з зятем робили в квартирі капітальний ремонт. Зробили все на совість, дуже дорого і красиво, я їм ні в чому не відмовляла, бо ж розуміла, що вони стараються і для мене також.

Та виявилося, що це не так. Коли я повернулася додому, то з’ясувалося, що я зайва, адже вони вже звикли жит без мене.

Хоч я і почула розмову дочки з зятем, та вирішила, що вдам, що не чула і не знаю нічого. А ввечері того ж дня зять завів іншу розмову – чому я відмовляюся виходити заміж за його родича Романа.

З дядьком мого зятя я знайома ще з весілля наших дітей. Він з самого початку не приховував, що я йому подобаюся, і майже відразу запропонував мені переїжджати до нього.

Роман живе сам в селі, має великий будинок, але в придачу до нього і велику господарку. Кури, качки, кролики, свині, і город на 50 соток. Зрозуміло, що за таких обставин відпочивати мені не доведеться. А я не знаю, чи готова так важко працювати, та ще й знову на чужій території. Я вже навчена життєвим досвідом і хочу пожити в спокої.

А от зять вважає це чудовою ідеєю, щоб я знову вийшла заміж і переїхала від них, і тоді їхня молода сім’я зможе жити окремо.

Я і заміж не хочу, два рази мені вже вистачило, і псувати стосунки з дочкою не хочу теж. Та й якщо по справедливості, то свекруха написала на мене дарчу в надії, що я квартиру її внучці залишу.

І от що мені тепер робити, як жити, коли розумієш, що ти заважаєш дітям?

Джерело