– Це моя весільна сукня??? – я не вірила очам, ось-ось з них бризнуть сльози. – Вона ж не нова!

– Звісно, не нова, Оленко, – спокійно відповіла свекруха, дивлячись на мене так, ніби я сказала щось дивне. – Це сукня ще моєї бабусі. Моя мама і я в ній заміж вийшли. Це наша непорушна традиція.

Чи скасувати весілля чи погодитися на умову свекрухи? Не уявляю, що робити. Свекруха пообіцяла мені подарувати мені весільну сукню, от я і не турбувалась.

Але сукня виявилася старою і жовтою від часу. Але свекруха і мій наречений Костя наполягають щоб я її одягнула.

Мені стало важко дихати. Усе всередині обурювалося: як так? Я ж чекала на сукню з весільного салону, обіцяну свекрухою. Ми обговорювали це ще кілька місяців тому!

Я навіть подумала, що вона вже зробила замовлення. А тепер ось це – шматок жовтого, старого мережива, що більше нагадує старовинний костюм для театру, ніж весільну сукню.

Я подивилася на Костю, шукаючи підтримки:

– Костю, ти ж розумієш, це жахливо! Я не можу одягнути це на весілля.

– Оленко, – почав пояснювати мій коханий. – Це сімейна реліквія. Моя мама сподівалася, що тобі сподобається. І, якщо чесно, це справді важливо для неї. І для мене.

Я відчула, як в мені здіймається буря. Важливо для неї? А як же я? Це моє весілля! Я мріяла про білосніжну сукню, як у принцеси, про довгу фату, про те, як я почуватимусь найкрасивішою нареченою.

А тепер мене намагаються вдягнути в стару річ, що більше нагадує музейний експонат.

– Але подивися на неї! Вона ж пожовкла! І навіть з плямами!

Свекруха скривилася:

– Я впевнена, що в хімчистці все виправлять. А ти можеш додати аксесуарів, якщо тобі так хочеться.

– Але це зовсім не те, про що я мріяла!

Свекруха насупилася і подивилася на мене з викликом:

– Мрії мріями, але сімейні традиції і ваше подальше життя і наші з то взаємини – це важливіше.

Я опинилася між двома вогнями. Костя мовчав, але я бачила, що він на боці своєї мами. У їхній родині так заведено – не перечити старшим, поважати традиції.

А як же я? Хіба я повинна жертвувати своїми мріями, щоб відповідати їхнім очікуванням?

Того вечора я довго сиділа наодинці в нашій маленькій кухні. На столі стояла чашка холодного чаю, а поруч лежали знімки весільних суконь, які я колись зберігала собі для натхнення.

Я уявляла себе в кожній із них, але тепер усі ці фантазії тепер здавалися далекими і нереальними.

Пізно ввечері Костя підійшов до мене:

– Оленко, я знаю, що ти засмучена. Але це важливо для моєї мами. Для неї ця сукня – символ щастя і сімейної єдності.

– А для мене? – запитала я, намагаючись стримати сльози. – Хіба мої почуття не важливі?

Він мовчав.

Наступного дня свекруха знову зайшла до нас. Вона принесла з собою коробку з тією самою сукнею і сказала, що її можна трохи переробити, якщо я хочу. Але я вже знала – жодні “переробки” не допоможуть.

Мені так складно зараз. Я не хочу скасовувати весілля, адже люблю Костю, але й поступитися своїми бажаннями не можу. Хіба я повинна наступати на себе заради чужих традицій?

Порадьте, як бути?

Джерело