– Це що в ньому плаває, Людочко? – спитала я, намагаючись зберегти спокій. – Це фрикадельки, які ти забула почистити від шкірочки?

Я дивилася в суп, який поставила переді мною невістка, і очам своїм не вірила.

Невістка мій жарт оцінила, засміялася.

– Та що ви, Софія Валентинівна, це ж супчик з пельменями, ми всі його любимо, – відповіла вона впевнено, ніби це було найзвичніше в світі явище.

Я сиділа й не вірила своїм очам і вухам. Приїхала до них уперше в гості після їхнього розпису, адже син із Людою живуть у Києві, а я – в іншій області.

Часто їздити немає можливості, та й весілля вони не робили – просто купили квартиру, розписалися та й усе. Але такого, що моя невістка не вміє готувати, я не очікувала.

Того вечора я мовчки їла через силу той суп і спостерігала. Як тільки син із Людою почали збиратися на роботу наступного дня і вона його нагодувала мівіною на сніданок, я вирішила скористатися нагодою й залишилася на кухні з невісткою.

– Людочко, я хочу з тобою поговорити, – сказала я, коли ми залишилися наодинці.

Вона підняла погляд, трохи здивований.

– Так, звісно, Софіє Валентинівно. Щось сталося?

Я задумалася, як краще це сформулювати, але вирішила говорити прямо.

– Слухай, ти тепер дружина мого сина. А чоловік у сім’ї, знаєш, як це буває? Годувати його треба смачно, як годиться. Ну а суп із пельменями і мівіна – це, вибач, не їжа.

Вона посміхнулася, але видно було, що їй не до сміху.

Я стараюся, Софіє Валентинівно. Ви ж бачите, я стараюся.

– Але стараєшся якось неправильно, – не стрималася я. – Борщ із готової заправки, пельмені замість нормального супу. Ти ж розумієш, що це виглядає ну, просто несерйозно?»

Вона зітхнула й сіла за стіл навпроти.

– Мені здається, що головне – це любов. А їжа – це другорядне.

– Любов – це важливо, але чоловіка не нагодуєш тільки любов’ю, Людо. Він же працює, йому потрібна енергія. А ти що? Готова заправка і пельмені в супі?

Вона хотіла щось відповісти, але я її зупинила.

– Слухай мене уважно. Наступного разу, коли я приїду, все має бути інакше. Нормальні страви, як годиться в добрій сім’ї. Якщо ні, то, вибач, але буде в мого сина інша дружина.

Люда підняла брови, здивовано дивлячись на мене. Я ж тільки зітхнула, встала і пішла збирати речі, залишивши її сидіти за столом із тим самим виразом обличчя.

Джерело