Я була проти того, щоб син жив у тещі від початку. Відчувала материнська душа недобре. Але невістка так вирішила, сказала, що вона єдина дочка у батьків і Ростислав житиме з ними. Мама допоможе, коли дитина народиться, до того ж – трикімнатна квартира.

Ростк заспокоїв, що це тимчасово, доки куплять своє житло. Я повірила і навіть пообіцяла, що допоможемо грошима.

Минуло шість років. У сина двоє дітей, зараз вони чекають третього. Як і раніше, живуть з батьками невістки. Замість того, щоб думати про окрему квартиру, молоді зробили євроремонт у квартирі тещі, купили машину, на відпочинок двічі на рік їздять!

Щоразу, коли ми намагалися почати цю розмову, син або запевняв, що «все під контролем», або знаходив привід уникнути цієї теми.

Чоловік стає все більш роздратованим. Каже:

– Така поведінка Ростислава мене розчаровує. Ну сама ж розумієш, Таню, що чоловік має думати про майбутнє своєї родини і не залежати від родичів дружини.

Я теж не розумію, навіщо вкладатися в чуже житло, якщо у спадок воно дістанеться невістці? А в житті всяке буває, розлучаться, і син залишиться ні з чим. Це при тому, що він добре заробляє, а невістка майже весь час у декреті.

Мій чоловік дуже невдоволений сином, сказав, що все перепише на молодшого сина Ярка, і квартиру, і дачу, якщо Ростислав іде на поводу у дружини та тещі.

Але я переймаюся, що цим висловом він посіє розбрат братів. Хоча визнаю, молодший більш розважливий. Вирішила ще раз поговорити з Ростиком. Дзвоню, кажу:

– Синку, я бачу, що вам зручно жити у батьків Олі, але я боюся за твоє майбутнє. Ми з батьком стільки років працювали, щоб забезпечити вас з братом, а зараз здається, що ти весь час вкладаєшся в чуже. Як ти бачиш своє життя за 10 років? – запитала я.

Син зітхнув і говорить:

– Ми збираємо, мамо. Просто не так швидко, як хотілося б. Оля не хоче йти з дому, де її підтримують, де бабуся з дідусем завжди поруч і з дітьми допомагають. Я розумію, що ви з татом думаєте про інше, але поки що так.

І я все зрозуміла. Він у своїй сім’ї нічого не вирішує!

Що робити?! Змиритися? Та хіба таке можна прийняти?

Джерело