– На Великдень, мамо, приїдеш. Чого тобі кататися туди-сюди? – заявила мені донька, коли я їй зателефонувала і повідомила, що напевно додому поїду.

Я і сама так не планувала, але я залишилася без роботи, і нову поки-що знайти не можу, а без роботи мені треба квартиру знімати, щоб десь жити, а це мінімум 15 євро в день, і не в найкращих умовах. Тому я і подумала – для чого мені тут в Італії сидіти, краще додому поїду, але неочікувано моя дочка почала мене відмовляти від цього кроку.

– Ти ж сама казала, що у тебе там по сусідству живе подруга, яка доглядає лежачу синьйору, у неї і перекантуєшся якийсь час, поки роботу не знайдеш, – переконує мене дочка.

У мене і справді тут є подруга Люба, яка сама з своєю синьйорою живе у великому будинку, але мені не хочеться її підставляти, а раптом хто з сусідів зателефонує дітям синьйори, і через мене людина роботу втратить.

А йти на квартиру, де в двох кімнатах живе восьмеро людей я теж не хочу, та й заради чого, тому я попри все вирішила їхати додому.

У мене ж там є все, за 20 років заробітків я доробилася багато до чого – відремонтувала і відбудувала наш будинок в селі до невпізнання, дочці трикімнатну квартиру купила, і ще маю гроші, щоб купити ще одну квартиру, однокімнатну. Вирішила, що буду її здавати, і на старість матиму прибуток, адже вічною заробітчанкою я буду, рано чи пізно все одно доведеться додому повертатися.

Зараз мені всього лише 62 роки, я планую ще хоч 5 років працювати, а потім можна буде вже і відпочити.

Оскільки дочка мене переконувала, щоб я не їхала зараз додому, а чоловік останнім часом взагалі від мене слухавку не бере, я вирішила, що приїду без попередження, зроблю їм сюрприз. У чоловіка мого якраз наближався день народження, так що я поїхала додому, а своїм рідним я про це нічого не сказала.

Тепер не проблема це, бо водії бусів підвозять нас під саму хату, ще й сумки допомагають занести, а на випадок, якщо б чоловіка не було вдома, я знаю, де у нас лежить ключ від будинку.

Приїхали ми десь о десятій годині ранку, мали прибути швидше, але довго стояли на кордоні. Водій допомагає мені сумки заносити. Я була впевнена, що чоловіка уже немає вдома в такий час, але я почула чиїсь голоси, і впевнено відчинила двері. І яким же було моє здивування, коли я побачила у себе на кухні незнайому мені жінку, яка спокійно розливала холодець по тарілках.

У мене від побаченого дар мови пропав. Вона навіть посміла мене запитати, хто я і що мені треба.

– Я – господиня цього дому. А от хто ви? – я ледве себе стримувала.

На це вийшов з кімнати і мій чоловік.

– Олю, ти приїхала? А чого без попередження? Треба було зателефонувати, я б тебе зустрів, – каже так спокійно Петро. – Познайомся, це Люба, вона готує гостину мені на день народження, але якщо ти приїхала, то її послуги нам вже не потрібні.

Я мовчки стою і дивлюся на цей цирк. Люба демонстративно знімає фартух.

– Ну що ж, я тоді піду, якщо я вже стала непотрібною, – каже з певною ноткою сарказму.

– Ви не хвилюйтесь, Люба, я оплачу вам все, – поспішив заспокоїти кухарку мій чоловік.

Вона прожогом вискочила з нашого дому, а він побіг за нею. Через кілька хвилин повернувся ніби нічого і не було, і почав розпитувати мене як я, на скільки я приїхала, і чого не попередила.

– Не попередила, бо ти від мене останнім часом слухавку не брав, – кажу. – І якщо ти думаєш, що я повірю в цю байку про кухарку, то ти дуже помиляєшся.

Чоловік не став оправдовуватися, зібрався і пішов на роботу, а мені сказав продовжити готування святкової вечері, адже на наступний день у нього мав бути день народження.

Готувала я ті салати і голубці із сльозами на очах, так мені прикро, що не передати словами. Ну яка кухарка? Невже він думає, що я в це і справді повірю?

І дочка, швидше за все, про все знала, тому і не хотіла, щоб я приїжджала додому.

Тепер я маю вирішити, що мені з цим усім робити. Про те, що я маю гроші на ще одну квартиру, я мовчу і нікому не зізнаюся. Якщо я прийму рішення розлучатися, то будинок доведеться ділити, а квартиру я вже потім придбаю.

Неприємна і сумна ситуація, я стільки років гарувала на заробітках, заради щастя своєї родини, а мої найрідніші люди відплатили мені такою чорною невдячністю.

Як далі жити, я просто не знаю.

Джерело