Молода мама взяла люльку з дитиною і враз зблідла. Гарний конверт, великий бант, за дверима зібралися численні родичі, готові зустрічати новонароджену.

Але в конверті був чужий малюк — одного погляду Людмилі вистачило, щоб це зрозуміти. Вона обережно поклала дитину на стіл і почала роздягати.

Медсестра роздратовано запитала, що вона робить, нагадуючи, що виписна зала одна, а в черзі на виписку ще кілька породіль. Людмила мовчки, тремтячими руками, стягнула з дитини памперс, і, побачивши очевидне, обернулася до медсестри:

— Це хлопчик. Де моя донька? Негайно поверніть мені мою дитину!

Роздратування медсестри миттєво зникло. Вона побігла до відділення, а за кілька хвилин з’явилася завідувачка, тримаючи на руках доньку Людмили.

Жінка почала вибачатися і пояснювати, що цей хлопчик також готувався до виписки, але його мали перевезти до дитячого будинку, бо його мама відмовилася від нього.

Людмила, не кажучи ні слова, взяла свою доньку і пішла до чоловіка. День мав бути святковим, але в її серці не знаходилося місця для радості.

Весь час вона думала про того маленького хлопчика, який залишився без матері і був приречений на дитбудинок.

Увечері, коли всі гості розійшлися, чоловік запитав, що її хвилює. Людмила не змогла стримати сліз і розповіла все, що трапилося.

Через три тижні в їхньому домі знову зібралася велика родина. Цього разу, щоб зустріти нового члена сім’ї — Максимка.

Того самого хлопчика, якого випадково принесли замість доньки Людмили. Після розмов, вагань і порад із родичами вони вирішили, що дадуть йому шанс на щасливе дитинство.

— Де одна дитина, там і друга. Ми впораємося, — сказали батьки Людмили, схвалюючи рішення.

Тепер у донечки Людмили з’явився братик. І хоча коляску довелося купити для двійнят, щастя молодої сім’ї стало вдвічі більше.

КІНЕЦЬ.