З колишнім чоловіком, після 12 років шлюбу розлучалися цивілізовано: ложки не ділили, простирадла навпіл не різали. Квартира моя була, він зібрав речі та просто пішов.

Про все домовилися, обговорили. У нас на той час синові було 10 років. Хлопчик, звісно, ​​залишився зі мною. Але колишній регулярно відвідував його, забирав на прогулянки, на рибалки возив.

Ми якось без суперечок вирішили питання із утриманням дитини, окрім аліментів колишній чоловік із розумінням ставився до позапланових витрат: відправити дитину до дитячого табору, оплатити секцію, репетитора, навіть виділяв гроші на наші із сином спільні поїздки на відпочинок.

— Чого розлучилися, якщо стосунки такі добрі у вас? – дивувалися багато знайомих і навіть близьких родичів.

А так просто буває. Побралися, будучи студентами-п’ятикурсниками, жили разом, потім зрозуміли, що пристрасть охолола, а ми майже чужі. Ну і розійшлися, без зрад та обманів. 2 роки тому син школу закінчив, йому 18 років виповнилося, треба було далі у житті визначатися.

— Він хоче в такий інститут, – кажу колишньому чоловікові, – сподіваюся, що надійде на бюджет. Платно вчити його я не подужаю. Але в будь-якому випадку, стипендія маленька, хлопцеві 18 років, аліменти йому не належить вже платити. А за фактом він ще зовсім несамостійна одиниця суспільства. Ти береш участь?

— Звичайно беру участь, – запевнив мене колишній чоловік, – я і синові сказав, що підробляти на перших курсах, принаймні погана ідея. Він не сирота, не із малозабезпеченої родини. Витягнемо, вивчимо. Нехай гризе граніт науки. Нас батьки навчали, і ми його вивчимо. Я допомагатиму в колишніх обсягах, не хвилюйся.

Син вступив до бюджету, навчається відповідально, лекцій не прогулює. Мешкає в обласному центрі, у гуртожитку. У нас у місті немає вищих навчальних закладів. Були б – було б простіше. А тут треба грошей із собою дати і на їжу, і на кишенькові витрати, і одягти-взути студента теж треба.

— Багато хлопців підробляють, – ділився син, – не уявляю, як вони навчаються. Ніч на роботі, вранці спить, лекції на боці, одні хвости. У мене в сусідній кімнаті двоє таких мешкають, уже на відрахування готують їх.

Я звичайно розумію, що деякі студенти підробляють від гострої потреби, але в нас, я вважала, такої потреби немає. Після розлучення я не планувала і не планую нового заміжжя, стосунки є, але ми навіть не живемо на одній території.

А ось колишній чоловік якраз 2 роки тому одружився. Довго ходив у неодружених, але зійшовся з дамою. Не обговорюватиму і засуджуватиму його смак. Скажу лише те, що стосується безпосередньо цієї розповіді.

Нова жінка мого колишнього старшого за нього на 3 роки. У неї двоє дітей. Сина вона народила в юності, батько його невідомий герой. Є ще й донька, якій 12 років. Дочка народжена в законному першому шлюбі, але її батько – тяжкий пияка. У нього, як мені казали, вже й судимість є за злісне ухилення від аліментів.

До моменту, коли мій чоловік вступив у нове подружжя, його мати вже померла, у спадкову двокімнатну квартиру чоловіка і в’їхала його нова дружина з дочкою. Чому лише з дочкою? Та тому, що сина мадам залишила в минулому житті.

Хлопець на рік старший за мого сина, але нова дружина мого колишнього (прямо мати року), у 18 років оголосила сину, що її зобов’язання щодо його виховання та утримання, виконані повністю, далі – сам.

Хлопчина навіть технікум не закінчив. Спочатку у бабусі жив, але там ще купа родичів живе, пішов працювати, винаймає житло. Я його бачила. На мою думку, майбутнього в нього немає. Та й чутки про нього ходять погані.

Так ось, приблизно через рік після того, як мати року вкоренилася у квартирі мого колишнього чоловіка, пішли у нас проблеми з грошима, які той виділяв синові. Кошти він почав затримувати, потім почав давати мені частинами, очі ховав.

Якось я зателефонувала колишньому, зателефонувала не пізно ввечері, треба було вирішити матеріальне питання. Раніше я дзвонила спокійно, з колишнім ще й побалакати могли про те, про це. Але тут я встигла лише кілька слів сказати, як нова дружина вирвала слухавку.

— І чого ти дзвониш? Він одружений чоловік! Син? Твоєму синові скільки років? Аліменти йому вже не належить. Відчепись і не шукай привід для безглуздих дзвінків, зайнятий чоловік, зрозуміла?

— Мені, – кажу, – власне, не чоловік потрібен. Зайнятий і добре. Син у нас із ним, а не з тобою. Тож передай трубку чоловікові.

— Грошей просити будеш? Йому є куди витрачати гроші! Має сім’ю. Він нічого тобі не винен! А твій син, здоровенний лоб, між іншим. Нехай працюватиме йде, а не гроші з батьків тягне. Мій син працює і нічого!

Я слухавку кинула. Колишній чоловік наступного дня дзвонив, вибачався. Мовляв, ревнує дружина, зрозумій і вибач, допомагатиму, як і допомагав, тільки не дзвони більше в неробочі години. Ось що це? Нормальні стосунки були, домовленості і тут з’являється якийсь щур і вважає, що чоловік теж має кинути свого сина напризволяще? Без освіти, без старту у житті?

Рік ще ми промикалися. Колишній чоловік потай, набравши підробіток, допомагав нашому синові як і раніше. Телефонував мені тільки в робочі години. Потім зателефонував і зізнався, що грошей на сина буде менше.

Про колишнього чоловіка та возз’єднання з ним я не мрію, але доля його мені не байдужа. Не чужа ж людина.

КІНЕЦЬ.