Треба помиритися з батьком, спадщина на дорозі не валяється – так говорять чоловік і його мама.

Свекруха каже: “Твоєї матері вже немає на світі, їй все одно, а тобі треба думати про майбутнє і про свою дитину” і чоловік киває, він з нею згоден, а я дуже обурена поведінкою рідних.

Взагалі, спадщина є. Кілька квартир, будинок, напевно, є ще якісь активи. Я не єдина, є ще в мене молодший брат від іншої дружини батька, як виявилось. І в принципі того, що є у мого тата, вистачить на нас обох.

Але розумієте, у мене вся душа повстає проти того, щоб зараз відновлювати з ним спілкування, наче нічого й не було. Взяти та почати з чистого аркуша?

Це як рідну матір продати, зрадити пам’ять про неї. Та навіть не в матері річ. Скільки років минуло, і тепер він на порозі виник? Де він був, коли нам з мамою їсти не було чого, коли вона здоров’я розгубила, щоб мене виростити?

Мені зараз 36 років, я одружена, є 5-річна дитина, дочка. З рідних, як я вважала, у мене була тільки мама, згодом чоловік та дочка. Але нещодавно мене розшукав рідний батько, з яким мама розлучилася якраз 30 років тому.

Батько нас просто покинув. Знаючи мамину ситуацію, він не зробив нічого, щоб брати участь у моєму житті. Гаразд, з мамою в нього все розладналося, але я була його дитиною, як можна, взяти і забути, що є дочка і вона хоче їсти щодня? Я цього не розумію.

Моя мама була прийомною дочкою своїх батьків. Взяли її з дитячого будинку у 7 років, коли дівчинці виповнилося 15 раптом трапилося диво і прийомній матері Бог дав дитя, після довгих та безуспішних спроб. Народилася молодша сестра, яка через кілька років сестрою перестала бути.

Мамі виповнилося 18 років, їй дали документи, якісь смішні гроші та проводили за поріг, наказавши забути дорогу. Мовляв, були тобі сім’єю, вибач, ти виросла, скажи спасибі та забудь, у нас рідна дочка є. Може, вони ще живі, її так звані батьки, але я про це не знаю. Мама з ними після цього не спілкувалася.

Залишившись фактично без будинку, отримавши ліжко-місце в гуртожитку, моя мама змушена була виживати самостійно. Що там із житлом було, я точно не знаю: можливо, мати втратила шанс отримати щось від держави, а швидше за все тоді просто не було нинішніх програм для дітей-сиріт та й не сирота вона була формально. Усиновлена ​​за законом і викинута із життя “батьками”.

Потім мама зустріла батька, вийшла заміж, їй тоді 22 роки було, і зʼявилася я. Жили у батька, у нього квартира була наче спадкова. А потім опинилися знову на вулиці.

Батько знайшов іншу, та й я ще пам’ятаю їх із мамою скандали з образами. Факт у тому, що я з мамою лише до повноліття обзавелися кімнатою під Києвом. Більшого мама не потягла, хоч і працювала та підробляла де тільки могла.

А тато в моєму житті взагалі не брав участі. Після того, як ми з речами опинилися на вулиці, батька я не бачила взагалі. Мама казала, що були якась допомога час від часу, але найчастіше не було нічого.

Інші родичі з боку батька також участі в моєму житті не брали. 8 років тому, коли я тільки-но вийшла заміж, матері не стало. Зараз я з чоловіком живу в орендованій квартирі на околиці столиці, а нашу з мамою кімнату здаю. Але постійно виникають проблеми з орендарями: перевіряти туди їздити не з руки, мене неодноразово обманювали нечесні квартиранти, та й приносить кімната мало, часом стоїть порожня і доводиться тоді ще та на комунальні до бюджету закладати.

Живемо ми з чоловіком важко: у мене був декрет, потім звільняли за скороченням штатів, у чоловіка були негаразди на роботі. Свекруха мене недолюблює, вважаючи, що син із весіллям прогадав, хоча в нього самого за душею немає й скромного активу у вигляді кімнати в комуналці, яку маю я.

А нещодавно в соціальній мережі мене розшукав рідний батько. Його повідомлення стало для мене цілковитою несподіванкою, вона я вже і думати про нього забула. Чоловік писав, що зараз він у черговому розлученні, у нього теж є якесь захворювання, майже таке саме, як у мами, щоправда, стадія не така фатальна, але до цього додається і нещодавній погіршення.

Ну і за класикою, тато горить бажанням спілкуватися, знати свою онучку і обіцяє розділити спадщину між мною та братом, якого йому народила чи то третя, чи то четверта дружина.

Зрозумів тато, що неміч близько, а охочих його доглядати немає нікого. Ага, чому б не згадати про дочку, яку викреслив колись із життя?

За роки, що минули після розлучення з матір’ю, батько отримав спадщину від якихось родичів. І в принципі, фінансово він потягне догляд за собою. Напевно його нерухомість теж здається, чи її можна здати. Але у цього чоловіка раптово прокинулося бажання мати саме споріднену душу поряд.

Я так зрозуміла, що з сином він сяк-так спілкується, тому зараз 19 років, але він ще й примудрився прямо по листуванні звинуватити мою матір в тому, що моя доля його не цікавила. Вистачило ж совісті.

Загалом, листування з татом звелося до того, що батько багато писав про те, що це його колишня дружина налаштувала мене проти нього, тому він у виховання і не ліз, але якщо я вирішу відновити родинні зв’язки, то він готовий прямо зараз як -то полегшити життя старшої дочки, та оформити заповіт і поділити власність порівну між своїми нащадками.

А хто заважав йому просто хоча б аліменти платити чи інакше якось підтримувати матеріально свою дочку всі ці роки?

Я чудово пам’ятаю нас із мамою та валізами у її подруги, на якійсь чужій дачі у листопаді. Тоді мама мене проти нього налаштовувала? Або потім, коли роками аліментів від тата не було? І потім, як не налаштовуй, а я виросла, я сама спроможна проаналізувати все і скласти два і два.

І зараз бачу, що він говорить неправду та намагається очорнити пам’ять матері. Ось чесно, як мати з таким негідником щось спільне?

Я вважаю, що якось моє життя вже склалося, я звикла до того, що я – без батьків. Навіть якщо щось трапиться зараз із моїм шлюбом, я вистою. Адже я з донькою в набагато вигіднішому становищі зараз, ніж колись була мама. У нас є своя кімната (половина двокімнатної квартири), я здобула вищу освіту на відміну від мами і з роботою зараз простіше.

Чоловік, звичайно, був у курсі того, що у нього тесть з’явився. І з того, що я не хочу знатися з татом, таємниці я не робила. Не треба мені від нього нічого, але прибирати за ним і тягати його не стану, та й усміхатися йому та татом називати – неприємно. І спочатку чоловік якось погоджувався, принаймні намагався зрозуміти і казав, що це моя справа. А зараз, мабуть, у справу втрутилася свекруха та все. Ось уже я стала недалекоглядною егоїсткою, яка не бажає думати про сім’ю та власну дитину.

– Так скільки там йому залишилося, – видав нещодавно мій чоловік.

– Раз на тиждень у гості поїхати, дзвонити зрідка та дізнаватися про самопочуття. Можна і доглядальницю найняти, якщо що, у нього нерухома купа. Зате після його смерті ми матимемо купу всього. Не така вже й велика ціна за те, що ми вирішимо свої проблеми і наша дочка буде забезпечена. Можна і прикинутися небагато. І потім, це все було між ним і твоєю матір’ю, чому ти вважаєш, що має рацію вона, а не він? Може, він хотів допомагати, а твоя мати не давала?

Я тоді з чоловіком посварилася, мало не до істерики, прикро стало, що чоловік готовий підштовхувати мене до безпринципних вчинків і теж негативно говорить про її маму. Начебто закінчили розмову, а потім до онуки, яка хворіла, приїхала бабуся і, влучивши момент, теж нарікала на невістку.

– Мій син, бувало, на двох роботах був, чи не вантажником підробляв, щоб сім’ю годувати, а ти робиш із себе принципову? Спадщина на дорозі не валяється, подумаєш, чи посміхнутися від неї вимагають старому? Заради сім’ї ми завжди йдемо на жертви, а ти про дочку подумати не бажаєш?

Ой, подумаєш, маму її образили колись! Він батько, рідний батько, хоч би що там було, він руку зараз тобі простягнув.  А ти чого хочеш? Щоб твоєму братові все відійшло? З дурної гордині? Совісті немає!

І чоловік знову ходить з надутим виглядом, даючи мені на кожному кроці зрозуміти, що він втомився від відповідальності, а я поступитися не хочу тим, що вони з матірʼю називають негідними принципами і гординею.

Що думаєте? Хто правий?

КІНЕЦЬ.