Надію привезли до пологового будинку. Вона їхати не хотіла, адже вважала, що ще рано. Ну, трохи потягнуло спину — відпустить, думала вона. Проте мама викликала швидку допомогу. Поки приїхала бригада, у Надії вже відійшли води, а перейми стали такими сильними, що здавалося, ніби все тіло рветься на частини.

Слідом за Надією до пологового будинку привезли Валентину. Вона чекала на двійню. У передпологовій палаті дівчата опинилися разом. Вони швидко познайомилися і почали підтримувати одна одну в ці непрості моменти, коли біль здавався нестерпним. Разом вони переживали кожну хвилину, допомагаючи одна одній морально.

Народжували вони також практично одночасно: Надія народила донечку на десять хвилин раніше, ніж Валентина, яка стала мамою двох чарівних хлопчиків. Коли дітей принесли до палати, Валентина помітила, що її сини чимось схожі на доньку Надії. Дівчата лежали на своїх ліжках, розглядали малюків і розмовляли. Але було видно, що Валентина виглядає сумною.

Вона розповіла свою непросту історію. Коли чоловік дізнався про її вагітність, він просто зник, кинувши її напризволяще. Батьки, дізнавшись про це, теж не підтримали доньку — вони вигнали її з дому і сказали більше не з’являтися. Після виписки з пологового будинку Валентині нікуди було йти.

Наступного ранку Надію розбудив плач дітей. Валентини в палаті вже не було, а її хлопчики голосно плакали. На тумбочці лежав аркуш паперу. Надія підняла його і почала читати.

Вміст записки шокував її. Валентина написала, що відмовляється від своїх синів, а в кінці додала: **”Бажаю, щоб моїх синів виховувала Надія.”**

Ця звістка приголомшила Надію. Як можна було покинути своїх малюків, коли вони так потребують материнської любові? Виявилося, що Валентина втекла з пологового будинку, залишивши своїх дітей.

Надія, зі сльозами на очах, зателефонувала своєму чоловікові. Вона розповіла йому про двох хлопчиків, які, скоріш за все, опиняться в дитячому будинку, і сама розплакалася від безсилля.

Чоловік уважно вислухав її і відповів, що щось обов’язково придумає. І справді, він запропонував забрати хлопчиків додому, щоб виховувати їх разом із донечкою.

Так і зробили. Через місяць їхня родина поповнилася двома чудовими малюками. Надія й її чоловік стали для хлопчиків справжніми батьками. Згодом, коли діти трохи підросли, стало очевидно, що всі вони мають схожі риси. Як таке могло статися? Це залишилося таємницею.

Та найважливіше те, що тепер ці діти мали справжню сім’ю, де їм дарували любов, турботу та підтримку.

КІНЕЦЬ.