Після розмови зі свекрухою я вирішила “допитати” і самого Володю, бо пані Оксана “ходила кругами” і ніякої конкретики. Але до правди я не була готовою і перше, що прийшло мені в голову – вигнати чоловіка з квартири. Тепер, звичайно, я про це шкодую.

– Ти не повіриш, Тетяно, що я зараз скажу, – почала моя подруга Марина, заскочивши до мене опівдні без попередження.

– Кажи вже, не муч, – відмахнулася я, відчуваючи, що щось недобре коїться. – Бачу, ти сама як не своя, отже, справа серйозна.

– Учора я випадково побачила твого Володю в місті, – вона стиснула мою долоню. – І… з якоюсь жінкою та хлопчиком. Той хлопчик обійняв його за шию та назвав татом.

Я отетеріла. У голові одразу ж зароїлися думки. Володя завжди виглядав надійним, порядним, ми з ним разом не так давно побралися, і мої батьки ще встигли на нашому весіллі потанцювати гопак у вишиванках під музичний супровід троїстих музик.

Він здався мені саме тим чоловіком, із яким можна було б прожити все життя – стриманим, працьовитим і навіть трохи сором’язливим, коли справа стосується гучних застіль. Але зараз у мене складалося враження, що я зовсім його не знаю.

Звісно, перша думка – це якесь непорозуміння. Я щиро сподівалася, що подруга просто переплутала когось із моїм чоловіком. Та Марина була надто впевнена і засмучена, щоби це виявилося лише випадковою схожістю. Я відчула, як стає важко від образи та страху.

Завжди вважала, що ми з Володею довіряємо одне одному. Так, у нас були різні погляди на деякі речі – приміром, я хотіла розвиватися у кар’єрі й поки не поспішала з дітьми, а він, здавалося, теж не горів бажанням ставати татом найближчим часом. Я думала, що це нормально – кожен має право на власні темпи і прагнення. Але те, що я почула, перевертало моє уявлення про наш шлюб.

Я не знала, з чого почати з’ясування правди. Спочатку вирішила поговорити зі свекрухою, пані Оксаною. Вона ж бо завжди на боці Володі, а подекуди навіть накручувала його проти мене, коли я хотіла довше затриматися на роботі. Але хай там як, вона була його мамою і могла знати будь-які таємниці, які він приховував від мене.

Свекруха зустріла мене з традиційною гостинністю – запропонувала домашній узвар та свіжоспечені пиріжки з вишнями. Я чемно взяла пиріжок, але не відчула зовсім його смаку. Тільки-но ми сіли на диван, я запитала напряму.

– Пані Оксано, мені сказали, що вчора бачили Володю з жінкою і маленьким хлопчиком, котрий називав його татом. Можливо, ви знаєте, хто ця жінка і що відбувається?

Вона важко зітхнула, дивлячись на мене зі співчуттям чи, швидше, з прикрим докором.

– Ех, Тетянко, ти завжди копаєш глибше, ніж треба, – пробурмотіла вона, ніби шкодуючи, що я взагалі щось дізналася. – Це давня історія. Володя боявся тобі зізнатися, бо ти, мовляв, не вибачиш.

У мене потемніло в очах. Тобто він справді має дитину? Чому мовчав? Чому не сказав перед весіллям, адже я б не стала його кидати тільки через те, що він батько? Я б, напевно, і сина прийняла, і з його матір’ю могла б порозумітися, якби між нами не було брехні.

Коли Володя прийшов додому, я одразу запитала прямо. Він знітився, але зізнався, що до нашого знайомства мав короткий роман зі своєю однокурсницею, і та жінка народила хлопчика, якому вже п’ять років. Його мама попросила Володю тримати це в таємниці – боялася, що я не зможу змиритися.

– Жінки, мовляв, таке не пробачають, – виправдовувався Володя, опустивши очі. – А ще й моя мама казала, що краще нічого не казати.

Я відчула біль. Як він міг із самого початку будувати наші стосунки на брехні? Де його довіра до мене? Я довго мовчала, а потім сказала, що більше не можу на нього дивитися. Попросила його забрати речі та піти до свекрухи.

Минув уже місяць відтоді. Володя приходив кілька разів, намагався пояснити, що боявся мене втратити і все таке. Я розумію, що він справді почувався загнаним у кут, та водночас думаю, що людину визначають не страхи, а вчинки.

В українській традиції шлюб – це передусім чесність і взаємна підтримка, і коли одне з подружжя зраджує довіру, то відновити її непросто.

Зараз у мене великий сумнів, чи варто давати Володі другий шанс. Адже він не просто помилився – він свідомо обманював мене таємницею, яка дуже важлива для обох. Я вже думаю про розлучення, хоча мої батьки, побачивши мої сльози, умовляють мене не поспішати із радикальними рішеннями.

А як гадаєте ви – чи можна пробачити таку брехню, якщо все інше у наших стосунках було прекрасним?

Джерело