Просто виходить, що іншого місця для зберігання речей у нас поки що й немає, – каже Валентина. – Ми за останні 2 роки тричі переїхали, не щастить нам із квартирами. І своя поки зависла.

Валентині 29 років, вона чотири роки вже заміжня, є син, якому ось-ось виповниться 3 роки. Живуть вони з чоловіком поки все ще в орендованій квартирі, свою придбали в іпотеку, але житло брали на етапі котловану, начебто будували швидко, але, схоже, здачу затримають мінімум на півроку.

Родині зараз дуже непросто: декрет, оренда житла, іпотечні платежі. Але чоловік Валі дуже старається, працює на двох роботах, а вона сама намагається розумно господарювати і підробляє, роблячи дещо для компанії, в якій працювала до останнього місця, з якого пішла в декрет.

— З цими переїздами ми просто замучилися, – зізнається молода жінка.

– То старенька, яка була господинею нашої, раптово віддала Богу душу, і спадкоємець вирішив терміново продавати житло, то сусіди згори ледь не публічний дім влаштовували, у під’їзд носа висунути я боялася, то раптом третій орендодавець різко ледве не вдвічі збільшив плату.

Думаю, що це був тільки варіант нас швидше видворити, потрібна квартира була для чогось.

Але суті справи різні обставини не змінюють, ми з коробками і сумками замучилися поневірятися. Але ж ще й дитина маленька.

Подружжя з нетерпінням чекає на здачу свого власного житла, а поки що винайняло студію на околиці столиці, в принципі це поруч з їхньою майбутньою квартирою, дитина невдовзі піде до дитячого садочка, який не доведеться потім змінювати.

Біда в одному: ніде зберігати купу речей. Залишилося багато дрібничок, зокрема й меблів дитячих від дитини, дещо купували, коли жили на старій квартирі: мікрохвильовку, посуд, полиці деякі. У студії для них місця просто не було, там був необхідний набір і посуду, і техніки.

— Ми й раніше відвозили речі, якими переставали користуватися свекрам, – каже Валентина. – Наприклад речі сина. Я все ретельно прала, сортувала, пакувала й підписувала.

Ми збираємося з чоловіком через кілька років ще малюка, тож ні роздавати, ні викидати я нічого не збиралася. А тепер до батьків чоловіка відправили полиці, мікрохвильовку, дещо з меблів і посуд і каструлі.

Батьки чоловіка живуть за містом, у них свій будинок і надвірні споруди, їхати до них молодим усього 40 хвилин. Попросили дозвіл зберігати в них свої речі, отримали його та виділений для цього куток у гаражі свекра, з вдячністю скористалися. Батьки самої Валентини живуть досить далеко, возити до них – не варіант.

Біда в тому, що півтора року тому вийшла заміж і оселилася з чоловіком під крильцем мами й тата сестра чоловіка Валі. Заміж вона виходила вже будучи при надії, до цього не працювала, малюк зʼявився за півроку після реєстрації шлюбу. Вона наразі сидить удома, ростить теж сина.

— Сестра, напевно, сприймає всі речі, які на ділянці її батьків стоять або лежать, як свої власні, – злиться Валентина.

– Я випадково помітила. Приїхали якось раз, а племінник чоловіка сидить за столиком для годування підозріло схожим на той, що був у нас.

— Не впізнаєш чи що? – зі сміхом звернулася до Валі сестра, перехопивши погляд.

– Ну так, ваш, перейшов до нас у спадок.

Валя тоді відповіла, що ні за якою спадщиною столик не переходив, а перш ніж брати, треба було запитати дозвіл у його господарів.

Свекруха тут же кинулася гасити сварку, що почалася: «Дівчатка, не сваріться. Це моя вина, я не попередила Валю, просто забула. Але ж нічого страшного. Ми покористуємося і назад усе повернемо».

— Я не стала загострювати, що не попереджати мене треба було, а безпосередньо питати дозволу. І в те, що свекруха щось там забула, я, зрозуміло, не повірила.

Але чоловікові сказала, щоб він із мамою поговорив окремо: наші речі, які ми в них зберігаємо, це наші речі. Усі вони нам потрібні, усі їх ми заберемо. А зараз я навіть шкодую, що не довела до завершення справу зі столиком. Махнула рукою, гаразд, покористуються і знову приберуть, – каже Валентина.

Та й чоловік просив дружину з його сестрою стосунків через дурниці не псувати. Обіцяв, що з мамою поговорить. Минуло кілька місяців і ось Валентина виявила племінника чоловіка в речах свого сина: костюмчик, курточка, черевики. Тут уже молода жінка не стерпіла.

Це ж не стіл, речі мають властивість зношуватися і псуватися. Діти брудняться, рвуть, та й сам факт, що в її коробки знову залізли без дозволу, вже не на жарт розлютив.

— Влаштувала скандал. І сестрі чоловіка, і свекрусі, яка знову «забула» мені сказати чи що? – обурена Валентина. – Поки ми сварилися, син наш забіг у кімнату сестри. Я пішла слідом і бачу – картина маслом: на стіні мої полиці висять, на них колекція фігурок, які сестра чоловіка збирає. Це нормально взагалі.

— Ну й повисять, що з ними буде? – відповіла сетриця доволі єхидно.

– І взагалі, дорогенька, це дім моїх батьків. Мій рідний дім, між іншим. Усе, що зберігається в цих стінах, у будинку, у сараях, у гаражі – це моє. Я маю повне право всім цим користуватися і розпоряджатися.

Зрозуміла? Не влаштовує? Зберігайте свій мотлох в іншому місці. Камеру схову зніміть і там усе тримайте до того, як свою квартиру отримаєте.

Цього вже не стерпів чоловік Валентини. Посварився із сестрою: це і його дім теж, ось зараз він прихопить з її кімнати ноутбук або щось із речей і відвезе, має право. У сварку брата і сестри влізла свекруха.

— Повний дурдом, – каже Валентина.

– Але полиці свої я все ж таки відстояла, і ми їх відвезли просто цього дня. І навздогін нам прилетіло від мами чоловіка.

— Знаєш що, – зателефонувала синові свекруха.

– Якщо вже ви зі своїм лайном розлучитися не можете, забирайте все. Так, усе. Я не збираюся у своєму будинку терпіти сварки своїх дітей. Якщо невістка у мене від жадібності давиться, то нехай і речі до мене більше не везе.

— Мабуть, це дім тільки свекрухи та її доньки, – усміхається Валентина.

– Так я чоловікові й сказала. Не стала підпирати вислови. А що? Сестрі можна все, а йому навіть речі в кутку гаража не можна зберігати. Їх або привласнять, або викинуть.

Валентина з чоловіком зараз потихеньку перевозять деякі речі в орендовану студію. Куди подіти все, жінка розуму не докладе. Чоловік Валі з родичами не спілкується.

Як вам ситуація?

КІНЕЦЬ.