Я не хочу, аби мій син одружився, і внуків теж не хочу. Ну такі зараз непорядні дівчата, надивилася я вже на його пасії! А більшість так взагалі просто київську прописку хочуть. Остання історія мене остаточно переконала, що я права. Приходить якось до мене Мишко — мій син — з якоюсь дівчиною. Олена її звати, красива, ухожена, така манікюрчики, зачіска — на перший погляд і не скажеш, що щось не так. Думаю, ну, може, нарешті нормальну привів. Сіли ми за стіл, чай п’ємо. Я починаю з нею говорити, питаю: — Звідки ти, Оленко? Вона так гордо: — Ірпінь. Але я вже давно в Києві живу, працюю в PR, та й загалом Київ — це моє місто
Я не хочу, аби мій син одружився, і внуків теж не хочу. Ну такі зараз непорядні дівчата, надивилася я вже на його пасії! А більшість так взагалі просто київську прописку хочуть.
Остання історія мене остаточно переконала, що я права. Приходить якось до мене Мишко — мій син — з якоюсь дівчиною.
Олена її звати, красива, ухожена, така манікюрчики, зачіска — на перший погляд і не скажеш, що щось не так.
Думаю, ну, може, нарешті нормальну привів. Сіли ми за стіл, чай п’ємо. Я починаю з нею говорити, питаю:
— Звідки ти, Оленко?
Вона так гордо:
— Ірпінь. Але я вже давно в Києві живу, працюю в PR, та й загалом Київ — це моє місто.
Ну добре, думаю, наче нормальна дівчина, має роботу. Питаю далі:
— А чим твоя сім’я займається? Як батьки?
Вона якось так зніяковіла, потім каже:
— Ну, мама в мене домогосподарка, а тато на небо полинув, коли мені було 10 років.
У мене тоді всередині вже лампочка загорілася. Ну це ж класика: гарненька дівчинка з передмістя шукає собі хлопця з квартирою в Києві.
Але мовчу, не показую нічого. Нехай сам син розбирається.
Але потім почалося найцікавіше. Ми пішли гуляти по Хрещатику всі разом. І ця Олена просто увесь час “ненароком” обговорює, як їй подобається життя в центрі, які тут класні райони, як це круто — жити неподалік метро, та ще й із видом на місто.
Я тоді ледь себе стримувала, але вирішила, що не буду робити поспішних висновків.
За два тижні Мишко каже мені:
— Мамо, ми з Оленою думаємо разом жити.
Я кажу:
— Де?
— Ну, поки у мене. А там подивимось.
Я тоді не витримала і кажу йому:
— Сину, ти ж розумієш, що вона тебе тільки через квартиру й терпить? Як тільки її пропишеш, одразу побачиш, яка вона є насправді.
А він мені:
— Мамо, припини! Вона мене любить, і я її теж.
Ну от що мені робити в такій ситуації? Син мене не чує, а я бачу цю дівчину наскрізь!
Через пів року вона йому голову морочитиме через прописку, а потім ще й аліменти вимагатиме.
Мені й самій вистачало таких “розумників” у молодості, щоб зараз усе це дивитися вдруге.
Що робити? Як його вберегти? Я ж не хочу, щоб він життя собі зіпсував. Чи, може, я помиляюся?