Я зуміла переконати дочку, щоб розлучилася з тим Дмитром. Від нього жодної користі. Працював зять на державній роботі, а на ті копійки сильно сім’ю не витягнеш. Краще самій жити, ніж з таким. Я сама через це пройшла і жодного разу не пошкодувала. Вже на одні “шкарпетки” прати менше. Але недавно ми дізналися, що Дмитро успадкував трикімнатну квартиру і здає її в оренду. І ось тепер я пошкодувала за свій вчинок, як і Олена, що мене послухала. Але ми не здаємось. Недавно в дочки був день народження, куди ми запросили і Дмитра

Я зуміла переконати дочку, щоб розлучилася з тим Дмитром. Від нього жодної користі. Працював зять на державній роботі, а на ті копійки сильно сім’ю не витягнеш.
Краще самій жити, ніж з таким. Я сама через це пройшла і жодного разу не пошкодувала. Вже на одні “шкарпетки” прати менше.
Але недавно ми дізналися, що Дмитро успадкував трикімнатну квартиру і здає її в оренду. І ось тепер я пошкодувала за свій вчинок, як і Олена, що мене послухала. Але ми не здаємось. Недавно в дочки був день народження, куди ми запросили і Дмитра.
— Мамо, для чого ти влізла в нашу з Дмитром сім’ю? — тихо запитала Олена, дивлячись мені у вічі.
— А що по твоєму я мала робити? — відчула, як голос мій зривається, але стрималася. — Хіба я не бажала тобі кращого життя?
Я часто прокручую цю розмову в голові. Мене звати Галина, і я — людина, яка зробила все, щоб розлучити свою дочку з чоловіком. Мені здавалося, що я захищаю Олену.
Дмитро працював на державній роботі, і його зарплатні, на мій погляд, ледве вистачало, аби прогодувати трьох дітей. Я вирішила, що немає жодного сенсу марнувати дівчині молодість і сили: “Кому потрібен такий чоловік?, — казала я їй.
Мені здавалося, що я дію з найкращих мотивів. Я сама колись вирішила жити без чоловіка: менше клопоту, жодних брудних шкарпеток і зведених до мінімуму сварок. Чом би й Олені не повторити мого шляху? Вона послухалася, подала на розлучення — і ось уже деякий час потому виховує дітей одна.
Час минав, і ми дізналися: Дмитро несподівано отримав у спадок простору трикімнатну квартиру в центрі міста, яку одразу здав в оренду.
Тепер його дохід раптово зріс, і він зміг жити без грошової скрути. Спочатку я вирішила, що настала чудова нагода «повернути все назад». Мріялося, що Дмитро з Оленою зійдуться знову, будуть разом ростити дітей, а я матиму щасливу сім’ю поряд.
Проте все не так просто. Дмитро, ображений після розлучення, зовсім не горить бажанням повертатися до колишньої дружини. Я доклала стільки зусиль, щоб позбутися його з нашого життя, а тепер мені самій незручно зізнатися в тому, що я помилилася.
Виявилося, що чоловік, якого я вважала «непридатним» для сім’ї, насправді любив Олену та дітей і продовжує підтримувати їх, навіть після розлучення.
Нещодавно у моєї дочки був день народження. Я, зітхаючи, готувала салати та прикрашала кімнату повітряними кульками, не знаючи, чи варто запрошувати Дмитра. Та, на мій подив, він сам з’явився в дверях, тримаючи букет квітів у руці. Усі розмови стихли, коли він підійшов до Олени та простягнув невелику оксамитову коробочку з прикрасами.
— Це тобі, — тихо сказав Дмитро, — знаю, як ти любиш срібні сережки. Сподіваюся, ти приймеш цей подарунок.
— Дякую, — сказала Олена, опустивши очі, ніби знічев’я роздивляючись коробочку. — Ти ж не мусив…
— Я нічого нікому не мушу, — він усміхнувся, — але дякую, що запросила мене на свято».
Я стояла віддалік і відчувала, як у мені наростає сумління. Мала б радіти, що моя дочка отримала гарний подарунок, та всередині щось стискалося, бо то була ознака доброти й турботи, якій я так заважала. Невдовзі діти радісно обступили батька — кожен хотів похвалитися своїми новими малюнками чи розповісти смішну історію. Я дивилася на них і розуміла, наскільки вони сумували за повною родиною.
Увечері, коли гості розійшлися, а Олена з дітьми пішла вкладатися спати, я зосталася сама й дивилася на відблиски святкової гірлянди. Я відчула, як душу стискає каяття. Навіщо мені було так старатися «врятувати» дочку, коли вона сама могла розібратися у власних стосунках? Чи був Дмитро настільки поганий чоловік, щоб зруйнувати їхню родину? Тепер я намагаюся хоч якось виправити ситуацію, але чи не надто пізно?
Сьогодні я пишу ці рядки, бо шкодую про свою помилку. Зрозуміло, що брак грошей — серйозне випробування. Але родина — це передусім підтримка, взаємна турбота і готовність долати труднощі разом. Зараз Дмитро став заможнішим, проте я відчуваю, що ми втратили не лише час, а й частку душевного тепла.
Чи варто так втручатися у стосунки своїх дітей, навіть якщо вам здається, що ви робите все для їхнього блага? Чи варто ставити матеріальний достаток вище за людську порядність і підтримку? Як жити із почуттям провини, коли усвідомлюєш, що ти зруйнував чиєсь щастя?
Хочу почути ваші думки, дорогі читачі. Бо, можливо, ваші поради допоможуть мені виправити те, що, здається, уже неможливо повернути.