Я зуміла переконати дочку, щоб розлучилася з тим Дмитром. Від нього жодної користі. Працював зять на державній роботі, а на ті копійки сильно сім’ю не витягнеш.

Краще самій жити, ніж з таким. Я сама через це пройшла і жодного разу не пошкодувала. Вже на одні “шкарпетки” прати менше.

Але недавно ми дізналися, що Дмитро успадкував трикімнатну квартиру і здає її в оренду. І ось тепер я пошкодувала за свій вчинок, як і Олена, що мене послухала. Але ми не здаємось. Недавно в дочки був день народження, куди ми запросили і Дмитра.

— Мамо, для чого ти влізла в нашу з Дмитром сім’ю? — тихо запитала Олена, дивлячись мені у вічі.

— А що по твоєму я мала робити? — відчула, як голос мій зривається, але стрималася. — Хіба я не бажала тобі кращого життя?

Я часто прокручую цю розмову в голові. Мене звати Галина, і я — людина, яка зробила все, щоб розлучити свою дочку з чоловіком. Мені здавалося, що я захищаю Олену.

Дмитро працював на державній роботі, і його зарплатні, на мій погляд, ледве вистачало, аби прогодувати трьох дітей. Я вирішила, що немає жодного сенсу марнувати дівчині молодість і сили: “Кому потрібен такий чоловік?, — казала я їй.

Мені здавалося, що я дію з найкращих мотивів. Я сама колись вирішила жити без чоловіка: менше клопоту, жодних брудних шкарпеток і зведених до мінімуму сварок. Чом би й Олені не повторити мого шляху? Вона послухалася, подала на розлучення — і ось уже деякий час потому виховує дітей одна.

Час минав, і ми дізналися: Дмитро несподівано отримав у спадок простору трикімнатну квартиру в центрі міста, яку одразу здав в оренду.

Тепер його дохід раптово зріс, і він зміг жити без грошової скрути. Спочатку я вирішила, що настала чудова нагода «повернути все назад». Мріялося, що Дмитро з Оленою зійдуться знову, будуть разом ростити дітей, а я матиму щасливу сім’ю поряд.

Проте все не так просто. Дмитро, ображений після розлучення, зовсім не горить бажанням повертатися до колишньої дружини. Я доклала стільки зусиль, щоб позбутися його з нашого життя, а тепер мені самій незручно зізнатися в тому, що я помилилася.

Виявилося, що чоловік, якого я вважала «непридатним» для сім’ї, насправді любив Олену та дітей і продовжує підтримувати їх, навіть після розлучення.

Нещодавно у моєї дочки був день народження. Я, зітхаючи, готувала салати та прикрашала кімнату повітряними кульками, не знаючи, чи варто запрошувати Дмитра. Та, на мій подив, він сам з’явився в дверях, тримаючи букет квітів у руці. Усі розмови стихли, коли він підійшов до Олени та простягнув невелику оксамитову коробочку з прикрасами.

— Це тобі, — тихо сказав Дмитро, — знаю, як ти любиш срібні сережки. Сподіваюся, ти приймеш цей подарунок.

— Дякую, — сказала Олена, опустивши очі, ніби знічев’я роздивляючись коробочку. — Ти ж не мусив…

— Я нічого нікому не мушу, — він усміхнувся, — але дякую, що запросила мене на свято».

Я стояла віддалік і відчувала, як у мені наростає сумління. Мала б радіти, що моя дочка отримала гарний подарунок, та всередині щось стискалося, бо то була ознака доброти й турботи, якій я так заважала. Невдовзі діти радісно обступили батька — кожен хотів похвалитися своїми новими малюнками чи розповісти смішну історію. Я дивилася на них і розуміла, наскільки вони сумували за повною родиною.

Увечері, коли гості розійшлися, а Олена з дітьми пішла вкладатися спати, я зосталася сама й дивилася на відблиски святкової гірлянди. Я відчула, як душу стискає каяття. Навіщо мені було так старатися «врятувати» дочку, коли вона сама могла розібратися у власних стосунках? Чи був Дмитро настільки поганий чоловік, щоб зруйнувати їхню родину? Тепер я намагаюся хоч якось виправити ситуацію, але чи не надто пізно?

Сьогодні я пишу ці рядки, бо шкодую про свою помилку. Зрозуміло, що брак грошей — серйозне випробування. Але родина — це передусім підтримка, взаємна турбота і готовність долати труднощі разом. Зараз Дмитро став заможнішим, проте я відчуваю, що ми втратили не лише час, а й частку душевного тепла.

Чи варто так втручатися у стосунки своїх дітей, навіть якщо вам здається, що ви робите все для їхнього блага? Чи варто ставити матеріальний достаток вище за людську порядність і підтримку? Як жити із почуттям провини, коли усвідомлюєш, що ти зруйнував чиєсь щастя?

Хочу почути ваші думки, дорогі читачі. Бо, можливо, ваші поради допоможуть мені виправити те, що, здається, уже неможливо повернути.

Джерело