— Це тобі, люба, від щирого серця! — сказала свекруха, урочисто вручила мені подарунковий пакет і широко посміхнулася.

Ми сиділи за святковим столом у нас вдома. На 35-річчя я запросила найближчих: чоловіка, його маму, свою сестру з родиною.

Свято вийшло теплим і затишним, поки цей момент не змінив усе. Я подякувала і, трохи зніяковіло посміхаючись, розв’язала бантик на пакеті.

Усередині я знайшла пластиковий тазик — звичайний синій тазик із написом “Для білизни” — і невеликий горщик із кактусом. Кактус був сухуватий, наче давно не бачив води.

— Як мило, дякую! — сказала я, намагаючись зберігати ввічливість. Але, якщо чесно, це було дивно. Ну, тазик — практична річ, але на день народження? І цей кактус, який виглядав як якийсь натяк чи жарт?

Свекруха одразу помітила мій здивований вираз обличчя.

— Доню, це ж символічно, — пояснила вона. — Кактус — це щоб ти завжди була сильною, як він. А тазик – ну, він у господарстві завжди потрібен.

Моя сестра, сидячи поруч, тихенько пирхнула, а чоловік зробив вигляд, що дуже зайнятий нарізкою торта. Я лише кивнула й намагалася більше не дивитися в її бік, щоб не видати своє розчарування.

Наступного дня я вирішила все-таки запитати чоловіка:

— Слухай, Сашку, а твоя мама завжди такі подарунки обирає? Я не проти, звісно, але чому тазик? Це щось означає?

Він лише знизав плечима.

— Ну, вона вважає, що ти господарська. Це комплімент.

— Комплімент? Справді? Якби вона хотіла підкреслити мою господарність, могла б подарувати набір гарних рушників або, не знаю, мультиварку!

— Ти перебільшуєш, — спробував заспокоїти він, але я бачила, що йому самому це смішно.

Минуло кілька днів, але я не могла заспокоїтися. Здавалося, цей кактус насмішкувато дивиться на мене з підвіконня. Тазик же лежав у коморі й чекав свого зоряного часу.

Якось ми зустрілися зі свекрухою на кухні, і я, наважившись, запитала:

— Скажіть, будь ласка, а чому ви обрали саме такі подарунки?

Вона подивилася на мене трохи здивовано, ніби я тільки зараз зрозуміла очевидне.

— Ой, люба, ти ж мені завжди здавалася сильною й практичною жінкою. А цей тазик – він неодмінно згодиться для якоїсь потрібної справи!

Я ледь не ляпнула: “Якої ще потрібної справи? Прання чи замочування капусти?” Але стрималася.

Однак усе стало ще цікавіше через кілька днів. Я прийшла додому й застала чоловіка у ванній кімнаті. Він заливав щось у той самий тазик, а на підлозі лежав той самий кактус.

— Що ти робиш? — обурено вигукнула я.

Виявилося, що наша кішка перекинула горщик, і чоловік вирішив пересадити кактус у тазик, бо підходящого горщика в нас не знайшлося. Тепер цей кактус, цей символічний подарунок, “живе” у тому ж самому синьому тазику.

І знаєш, здається, свекруха навіть не помітить різниці, коли побачить його наступного разу.

Тепер я думаю: може, я надто серйозно ставлюся до таких речей? Як реагувати на такі подарунки й чи варто було розмовляти зі свекрухою про це більш відверто?

Джерело